Глухівські статті 1669 року – угода між Гетьманщиною та Російською державою, укладена 16 березня 1669 року в сотенному містечку Ніжинського полку Глухові гетьманом Дем'яном Многогрішним і воєводою російських військ в Україні князем Г. Ромодановським. Потреба в новій угоді була зумовлена тим, що попередня угода – Московські статті 1665 – втратила свою чинність унаслідок українсько-російської війни 1668–1669 рр.
  У зв'язку з неспроможністю Д. Многогрішного зупинити наступ московських військ на чолі з Г. Ромодановським на Лівобережжі активізувалися сили, що виступали за мирне співіснування з північним сусідом. Одним із лідерів цього політичного угруповання став єпископ Лазар Баранович, який у той час активно листувався з Москвою та Многогрішним, наполегливо шукаючи взаємоприйнятні умови примирення.
  Присягаючи Москві, Д. Многогрішний прагнув насамперед зупинити наступ Ромодановського, поспішав засвідчити свою лояльність цареві і не пропонував жодних умов перемир'я. Але під впливом Л. Барановича, П. Дорошенка та прибуття на початку жовтня на допомогу лівобережним козакам загону татар змінив свою позицію. Якщо раніше наказний гетьман погоджувався на утримання московських військ в Україні за рахунок місцевого населення, надходження українських податків до царської скарбниці тощо, то тепер він поставив перед Москвою ряд умов, а саме: збереження козацьких прав, зафіксованих при Б. Хмельницькому, виведення ратних людей з українських земель, амністія всіх учасників антимосковських виступів. У разі, коли "...его величество нашою службою возгнушаетси, – попереджав Многогрішний монарха, – то мы при вольностях наших умирать готовы и имеем орды, подущающія нас на пролитие христианской крови".
  Остаточне узгодження умов відновлення українсько-московського союзу відбулося на початку березня 1669 року у Глухові під час виборів Дем'яна Многогрішного гетьманом Лівобережної України.
  Спираючись на фактор присутності російських військ у Глухові, Ромодановський змусив гетьманський уряд піти на поступки в цій справі, погодився, зі свого боку, на зменшення кількості російських воєвод в Україні (відтепер вони мали право перебувати в Києві, Переяславі (нині м. Переяслав-Хмельницький), Ніжині, Чернігові та Острі). Крім того їм заборонялося втручатися у справи місцевого самоврядування і судочинства, а їхні функції зводилися до суто військових. Глухівські статті гарантували дотримання традиційних козацьких прав і вольностей, а також проголошували амністію українським учасникам війни. Російська сторона підтвердила право Української держави на вільний вибір гетьмана.
  Згідно з Глухівськими статтями гетьманському уряду заборонялося встановлювати зв'язки з іншими країнами, адміністрація могла втручатися у внутрішні справи Гетьманщини, гетьмана не можна було позбавити булави "через какую проступку", крім зради, без проведення за вказівкою з Москви спеціального розслідування.
  Глухівські статті відіграли помітну роль в історії українсько-московських відносин останньої третини XVII ст. Вони стали правовою основою політичного компромісу державних діячів Гетьманщини з московським урядом, на політиці якого також певною мірою позначилося виснаження військового потенціалу країни у кривавих протистояннях на українських землях. Разом зі статтями 1659 року Глухівські домовленості було покладено в основу договорів 1672, 1674 та 1687 років.