Олександр Безбородько народився 25 березня 1747 року в місті Глухові Чернігівської губернії в сім'ї генерального писаря козацького війська Андрія Яковича та його дружини Євдокії Михайлівни. Біографи виводять рід Безбородьків від польського роду Ксьонжинських. За переказами, в одному поході проти турків Дем'янові Ксьонжинському відрубали підборіддя, і з того часу він став називатися Безбородько.
  Початкову освіту Олександр Безбородько здобув удома і продовжив навчання в Києво-Могилянській академії, яка дала йому гарну освіту. У 1765 році Олександр Андрійович вступив на службу до канцелярії президента Малоросійської колегії та генерал-губернатора України графа П. Румянцева. Коли графа призначили командувачем російської армії у війні проти Туреччини (1768–1774 рр.), разом з ним на війну вирушила і його канцелярія. О. Безбородько під час війни проявив себе і хоробрим офіцером – командував Ніжинським, Лубенським та Миргородським полками, що відзначилися у битвах при Ларге, Кагулі, і здібним урядовцем – вів таємне листування фельдмаршала.
  Після ліквідації Гетьманщини головним правителем краю було призначено П. Румянцева, який узяв із собою Олександра Безбородька. Він же порекомендував Олександра Андрійовича – цей, за його висловом, "алмаз у короні" – Катерині ІІ на посаду статс-секретаря її канцелярії. Феномен Безбородька полягав у вмінні витончено висловлювати свою думку, високій стильовій майстерності, дивовижному володінні пером, у глибоких знаннях і аналітичних здібностях.
  З часом головним тереном Олександра Безбородька стала зовнішня політика. До самої смерті Катерини ІІ Олександр Андрійович був другим членом Колегії закордонних справ і суміщав цю роботу з іншими державними справами: був директором Поштового департаменту, членом секретної експедиції Сенату та інших комітетів і комісій. Ним було підготовлено та укладено близько 30 міжнародних договорів, серед найсуттєвіших – договори про розподіл Польщі 1793 року та укладання Ясського мирного договору 1791 року з Туреччиною.
  Олександр Безбородько представляв інтереси найпоміркованішого крила в українському автономістському русі XVIII ст. У квітні 1797 року цар Павло I надав йому титул найсвітлішого князя Російської імперії і призначив на найвищу державну посаду – канцлером. Олександр Андрійович мав великий вплив на Павла I й домігся від нього видання Указу 1796 року про часткове відновлення в Лівобережній Україні Генерального суду і деяких інших установ Гетьманщини, скасованих Катериною II. Саме тоді й розпочала відроджуватися Україна в нових кордонах. Простежується участь Олександра Безбородька і у сфері культури. Перу Олександра Андрійовича належать кілька творів з історії України, Молдови та російсько-турецьких воєн. О. Безбородько спільно з В. Рубаном вважається автором "Краткой летописи Малой России с 1506 по 1770 год". Він уклав повний список гетьманів України, генеральних суддів і підскарбіїв, генеральних осавулів, писарів, хорунжих, полковників українських полків, які становили військо гетьмана.
  У 1798 році канцлер підготував "Записку про складання законів Російських", де показав себе прихильником ідеї освіченого монархізму, уявляв монархію у вигляді станового суспільства, де права кожного стану, в тому числі і селян, визначаються законом, представники всіх станів мають бути представлені у Сенаті та Генеральному суді, Сенат розглядає законопроєкти та подає їх государю.
  На початку 1799 року Олександр Безбородько відчув себе зле, через що подав у відставку. Не маючи прямих спадкоємців по чоловічій лінії, він заповів усе своє багатство братові Іллі Андрійовичу – генералові, сенатору, дійсному таємному радникові, учаснику російсько-турецьких війн. Олександр Безбородько прагнув слави щедрого мецената і заповів 210 тисяч рублів на створення у Ніжині гімназії вищих наук. На ці гроші було засновано Ніжинський ліцей (з 1875 року – історико-філософський інститут ім. Безбородька, з 1920 року – педагогічний інститут ім. Гоголя, нині – Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя). Зібрана ним і унікальна колекція картин, бронзи й порцеляни, частина якої зберігається в Ніжинському університеті.
  Помер Олександр Андрійович 6 квітня 1799 року. Похований у некрополі Олександро-Невської лаври.
  Таким чином, Олександр Безбородько був визначним дипломатом і державним діячем, який показав себе талановитим письменником і політиком, постаттю, що доклала немало зусиль для розвитку своєї батьківщини та її культури. Він постійно підтримував своїх співвітчизників як на державній службі, так і у повсякденному житті.