Магдебурзьке право – надання містам широкого самоврядування – типовий елемент західно- і східноєвропейської історії. У середні віки воно було розповсюджене по всій території Європи. Зародження цього права пов'язують з німецьким містом Магдебургом.
  З переходом українських земель під юрисдикцію Польщі магдебурзьке право було поширене і на українські міста. Це робилося для того, щоб залучити на бік польської влади симпатії та підтримку міського населення і збільшити його чисельність. Надання містам магдебурзького права автоматично звільняло їх від юрисдикції місцевої державної адміністрації та санкціонувало створення органів станового міщанського самоврядування і суду – магістратів.
  У 1618 році Чернігово-Сіверщина потрапила до складу Речі Посполитої. Підвалини міського самоврядування в Чернігові було закладено на підставі привілею короля Сигізмунда ІІІ від 27 березня 1623 року. У ньому, зокрема, йшлося: "Сей город пограничный находится на месте, выгодном к обороне, положением и стенами не только сам нападения неприятельские отражать, но и границам коронным защитою быть может. Желаем того, дабы как наибольшее оный укреплялся, расширялся и украшался, дабы в нем люди разные, особенно купеческие, собирались, право Магдебургское по примеру других городов наших… надаем, призволяем и сею привилегиею вечно утверждаем". Король призначив довічним війтом Чернігова капітана Яна Куновського, якому доручалося організувати вибори урядовців і налагодити діяльність магістрату.
  Водночас Чернігів одержав гербову печатку, на якій було зображено святого Владислава, "в латах убранного", який тримав у правій руці червону хоругву. Зображення святого Владислава зберігалося на печатці Чернігівського магістрату аж до 1782 року, коли указом Катерини ІІ було затверджено новий герб Чернігова.
  Прапор Чернігівського магістрату, за свідченням О. Шафонського, мав такий вигляд: "знамя треугольное, и состоит из голубаго штофу. На одной стороне написан образ Преображения Господня; по сторонам сего образа на правой – пророк Мойсей, а на левой – пророк Илия; в подножии онаго Святый Апостол Иоанн, Апостол Петр и Апостол Иаков; на другой стороне прежний магистратский герб. Кайма онаго знамя желтаго штофу, по краям которой, во место позументу, золотыя и сребная сусальныя полосы и шелковым шнурком обшиты. На верху древка деревянная, позолоченная булава и над оною такой же крест".
  У 1634 році магдебурзьке право було підтверджене Владиславом IV. Після Української національної революції середини ХVІІ ст. та приєднання українських земель до Росії право Чернігова на самоврядування у листопаді 1649 року підтвердив своїм універсалом гетьман Б. Хмельницький, а 27 червня 1655 року цар Олексій Михайлович надав місту першу конфірмаційну грамоту.
  Таким чином, з початку XVII ст. й аж до кінця ХVІІІ ст. міську владу в Чернігові уособлював магістрат. У складі Чернігівського магістрату мали функціонувати дві колегії – рада (на чолі з бурмистром) та лава (на чолі з війтом).
  Рада налічувала у XVIII ст. в середньому 20 виборних представників – райців. Вони ухвалювали бюджет міста й документи, що регулювали життя міської громади. Більшість райців працювало на громадських засадах. Вони завідували різними сферами міського життя, зокрема організацією оборони міста, збиранням торгових мит, підтриманням зв'язків із козацькою адміністрацією.
  Члени лави вершили судочинство з цивільних та кримінальних справ, виносили по них вироки.
  Однією з найважливіших функцій міського уряду було забезпечення благоустрою. До його компетенції належали нагляд за санітарним станом, ремонт мостів і гребель, утримання порома, протипожежна охорона й дотримання правопорядку. На сторожі благоустрою стояв відповідальний за санітарний стан райця – городничий.
  Посади війта, бурмистрів, райців, лавників були виборними. Вибори проводились один раз на три роки, в них брали участь заможні міщани. Магістратською канцелярією керував міський писар. Магістрат мав актові книги, печатку та скарбницю. Збиранням місцевих податків займався шафар.
  Мешканцям міста надавалися певні привілеї: вони підкорялися тільки магдебурзькому праву, звільнялися від низки повинностей (наприклад, підводної, військового постою тощо), дозволялося організовувати "всякие торги" й "меди, пиво варить, солоди робить, горілку курить, рибу ловить та інше". Території міста були значно розширені, що стало додатковим джерелом прибутків. Ще у 20-х рр. ХVІІ ст. Чернігівський магістрат одержав значні земельні пожалування. Після Української національної революції середини ХVІІ ст. та приєднання Лівобережної України до Російської держави у власності Чернігівського магістрату перебували села Петрушин, Киселівка, Свинь, Березанка і Хмільниця, хутір Погорілки, перевіз на річці Десні, численні озера і млини. Протягом другої половини ХVІІ – початку ХVІІІ ст. Чернігівському магістрату було додатково пожалувано низку млинів, села Слабин, Седнів, Рудка, Халявин, Суличівка, Велика Вісь, Напорівка, Красне, містечка Любеч та Седнів, однак усі вони невдовзі опинилися у власності козацької старшини. За цих обставин зусилля міського уряду насамперед були спрямовані на збереження його маєтностей.
  Чернігів – одне з небагатьох міст Лівобережної України, яке протягом другої половини ХVІІ–ХVІІІ ст. зберегло свій самоврядний устрій. Привілей Сигізмунда ІІІ від 27 березня 1623 року на магдебурзьке право протягом другої половини ХVІІ – першої половині ХVІІІ ст. був неодноразово конфірмований царськими грамотами та гетьманськими універсалами. Відповідно до міської реформи 1785 року все нерухоме майно Чернігівського магістрату перейшло до Чернігівської міської думи. Магістрати діяли ще до 1831 року, але їх повноваження зводилися переважно до виконання судових функцій. Отже, традиція самоврядування в Чернігові на деякий час була перервана.