Перший український професійний оперний співак, хоровий диригент Марко Полторацький народився 28 квітня 1729 року в сотенному місті Сосниця в сім'ї священника, козака Федора Полторацького.
  Марко ріс тямущим та допитливим хлопцем, і батько віддав його в Чернігівський колегіум (так звану "латинську школу"), де той провчився чотири роки. Навчання продовжилося у стінах Києво-Могилянської академії.
  З дитинства Марко мав гарний голос і, будучи студентом, співав в академічному хорі. У 1744 році голос Марка почув граф Олексій Розумовський, що супроводжував імператрицю Єлизавету Петрівну в її поїздці Україною. І вже наступного року Марко Полторацький попрощався зі своїми київськими товаришами й відбув до Петербурга, де протягом п'яти років навчався вокалу та співав у Придворному хорі.
  Невдовзі юнака направили в Італію для здобуття музичної освіти і вдосконалення вокальної майстерності. Там він здобув репутацію яскравого оперного співака. У 21 рік Марко Полторацький був зарахований до Петербурзької італійської оперної трупи, бо його голос не поступався голосам найкращих італійських артистів, виступав під сценічним псевдонімом Марко Портурацький. Справжнім тріумфом став дебют Марка Полторацького 28 листопада 1750 року в італійській опері "Беллерофонт" Франческо Арайї у партії полководця Атаманта. Його оксамитовий бас-баритон вразив публіку. Марко Полторацький виявився першим українським співаком, удостоєним честі виступити разом із уславленими італійськими майстрами сцени.
  1753 року Марко Полторацький став регентом Придворного хору. Він створив систему підготовки малолітніх придворних півчих. Крім музичних предметів вони вивчали французьку, італійську, німецьку, історію, географію, арифметику, основи живопису та драматичного мистецтва.
  Діяльність Марка Полторацького на чолі хору була не тільки тривалою (1753–1762), а й винятково плідною. Неодноразово він їздив в Україну, прослуховував голоси в полкових хорах, церквах, монастирях, школах. Щорічно до хору набирали юних співаків, переважно з України, яких виховували на повному державному пансіоні. Згодом багато з них ставали відомими співаками та композиторами. Так, 1759 року до хору із Глухова привезли семирічного Дмитра Бортнянського, сина козака Глухівської сотні Ніжинського полку. Дмитро в чомусь повторив шлях свого вчителя (виступав на сцені в італійських операх). Пізніше Дмитро Бортнянський став першим помічником Марка Федоровича в його активній музичній діяльності.
  У 1763 році імператриця подарувала Маркові Полторацькому дворянське звання. Так рід священнослужителів перетворився на дворянський рід Полторацьких. Указом Катерини II Придворний хор був перейменований на Імператорську придворну капелу. Марко Федорович став її директором. На цій посаді працював до кінця свого життя. Водночас Марко Полторацький – соліст італійської опери (1750–1770 рр.).
  У 1791 році Маркові Федоровичу був наданий чин дійсного статського радника. Він належав до категорії вищих державних чинів і прирівнювався до армійського "генерал-майор" або придворного "камергер".
  Помер Марко Полторацький 24 квітня 1795 року в Петербурзі. Похований на Лазаревському цвинтарі Олександро-Невської лаври.
  Марко Федорович був меценатом і благодійником. Побудував церкву, школу для сільських дітей, допомагав бідним. Був одружений з Агафоклією Шишковою, що походила з відомого дворянського роду. Мав 22 дітей. Серед них – генерали, літератори, очільник Монетного двору, кіннозаводчик. Один із молодших синів Марка Федоровича, надвірний радник та полтавський поміщик Петро Полторацький, був батьком знаменитої Анни Керн.
  Ім'ям Марка Полторацького названа дитяча музична школа у його рідній Сосниці.