Петро Петрович Червинський (1848 (1849) – 1931) – український громадський діяч і земський статистик. Народився в Чернігові 20 червня 1848 року. Інші джерела стверджують, що дата його народження – 27 (15 за старим стилем) жовтня 1849 року. Важко сказати, звідки з'явилася така неузгодженість, але як би там не було з датами появи на білий світ Петра Червинського, для нас це важлива і шанована особистість. Адже Петро Петрович, до всього, був першим головою правління громадської бібліотеки в Чернігові.
  На жаль, дворянська родина Червинських в Україні й на Чернігівщині маловідома. Її коріння тягнеться у ХVII ст. і пов'язане з прізвищами гетьманської старшини Лизогубів, Білецьких-Носенків з Чернігівщини та Іванових (Йогансенів) із Архангельська. Прізвище Червинських стало відоме в першій половині ХVIIІ ст. Лаврентій Червинський закінчив Чернігівську духовну семінарію та викладав у ній. Його син Петро Лаврентійович теж закінчив семінарію, викладав у ній, а пізніше перейшов працювати мировим посередником Городнянського повіту і мав звання колезький асесор та колезький радник, що надавало право на потомствене дворянство. Він був одружений двічі, спершу з Марією Сребдольською, а пізніше, вочевидь через смерть дружини, приблизно в 1846–1847 рр., одружився з Анною Білецькою-Носенко. Її батько Олександр Білецький-Носенко був нащадком полкового сотенного Петра Білецького-Носенка, який першим серед чернігівських Білецьких отримав приставку Носенко в першій половині ХVII ст. Приблизно в 1817–1818 рр. Олександр Білецький-Носенко одружився з представницею знаної родини Лизогубів, і в 1819 р. у них народилася донька Анна.
  У Петра і Анни Червинських було троє дітей: Микола, Петро та Марія, про життя якої відомо мало. Після того як Петро Лаврентійович Червинський отримав посаду в Городнянському повіті, вся родина переїхала до Городні. Після смерті Петра Лаврентійовича родина перебралася жити на хутір Будище, що біля Олешні. Його ж дружина Анна Олександрівна, будучи непересічною яскравою людиною, зіграла в родині значну роль. Вона була освіченою, розумною жінкою, чудово зналася на службових справах своїх синів, а вони завжди прислухалися до її порад.
  Старший син Червинських, Микола Петрович (1848–1920), – професор, основоположник селекційно-генетичної роботи на племінних ресурсах та зоотехнічної науки. У 90-х рр. ХІХ ст. за рекомендацією К. Тімірязєва вченого запросили до щойно відкритого Київського політехнічного інституту, у складі якого функціонувало сільськогосподарське відділення. Миколу Червинського призначили на посаду декана цього відділення та ученим секретарем Інституту. Тут він став невтомним генератором нових ідей, у т. ч. в управлінні вищою школою. У 1905 році Миколу Петровича обрали першим виборним ректором КПІ ім. Сікорського, але через рік він залишив цю посаду. Через шість років роботи у закладі вченому присвоюють звання заслуженого професора. При ньому на сільськогосподарському відділенні створена одна з кращих у країні кафедра загальної зоотехнії з кабінетами та лабораторією, зразковим на той час двором худоби й дослідною вівчарнею. У 1915 році, як результат 12-річної копіткої праці, виходить монографія "Разводимые в России породы грубошерстных овец", яка стала першою фундаментальною працею з вітчизняного вівчарства. Пошуки вченого в зоотехнії були проведені на 30–40 років раніше подібних досліджень у зарубіжних країнах і принесли йому світове визнання.
  Молодший син Червинських, Петро Петрович, більше відомий у нас як український науковець, земський статистик і громадський діяч. Він здобув освіту у Полтавському кадетському корпусі, Костянтинівському військовому училищі, в інститутах – хліборобства та лісовому в Санкт-Петербурзі. По закінченні їх Петро Червинський повернувся на Чернігівщину, але за участь в українському громадському житті був засланий до Холмогорів Архангельської губернії, де перебував у 1870–1875 рр. У 1876 році був запрошений чернігівською управою до завідування земською статистикою. Справа ця була новою, не мала за собою готових програм і методів дослідження. Червинський спільно зі своїми найближчими співробітниками (Варзаром, Русовим, Шлікевичем, Семяновським, Філімоновим) виробив та увів у практику особливий тип статистико-економічних досліджень – збирання даних на місцях, по дрібних територіальних одиницях. Тип цей згодом був прийнятий за зразок земствами кількох губерній і використовувався у практиці під ім'ям "територіального" або "чернігівського" типу земської статистики. З 1881 року Петро Червинський як член губернської управи завідував статистичними роботами чернігівського земства (відновленими після трирічної перерви), які були виконані майже по всій губернії під його безпосереднім керівництвом, і склав 15 томів "Матеріалів" (за числом повітів губернії). За свої роботи із земської статистики, зокрема за статистико-економічний опис Кролевецького повіту (в якому, крім звичайних статистичних відомостей, було наведено витяг із "Генерального опису Малоросії" ХVIII ст. і дано порівняння економічного добробуту селянства й козацтва в його нинішньому становищі і сто років тому), Петро Червинський отримав від Міністерства державного майна велику золоту медаль графа Кисельова. Статті його друкувалися з 1875 до 1880 року, зокрема в газеті "Неделя". Деякі з цих статей, за підписом "П. Ч.", "Чернігівець" та інші, привернули до себе увагу та викликали тривалу і жваву полеміку з "питання села".
  Входив Петро Червинський і до групи представників демократично налаштованої інтелігенції Чернігова, зусиллями якої у місті була заснована громадська бібліотека. На зборах членів-засновників, що відбулися 15 березня (28 за н. ст.) 1877 року на приватній квартирі, першим головою Правління обраний Петро Червинський. Цікаво, що деякий час Чернігівська громадська бібліотека розміщувалася на квартирі М. Милорадовича і П. Червинського (вул. Сіверянська, будинок Гальперіна; нині – вул. М. Коцюбинського).
  За радянської влади Петро Червинський жив переважно в росії і певний час працював на сільськогосподарській дослідній станції біля Вятки (згодом Кіров). Помер Петро Червинський у 1931 році. Про долю його нащадків нам, на жаль, нічого не відомо. Принаймні поки що…
  Більше інформації маємо про двох синів Миколи Червинського – Петра Миколайовича та Володимира Миколайовича. Петро Миколайович Червинський (1880–1955) – мінералог і петрограф. Хоча значна частина його науково-педагогічної діяльності проходила не в Україні, та його перші наукові роботи виконувалися саме тут. Закінчивши 1902 року Київський університет із золотою медаллю, П. М. Червинський залишився при університеті для підготовки до професорської діяльності. 1931 року репресований та висланий на Кольський півострів, де продовжував займатися геологією. У 1941 році Петра Миколайовича перевели до Солікамська – до першої калійної копальні. 1945 року судимість була знята, у 1989-му – реабілітований.
  Володимир Миколайович Червинський (1883–1942) – український геолог. У 1907 році закінчив Київський університет; з 1911 року викладав геологію й мінералогію у вищих школах, одночасно брав участь у роботі Українського геологічного комітету і працював в Інституті геологічних наук АН УРСР. Автор понад 100 наукових праць з мінералогії, кристалографії, петрографії, вивчення гірських порід і корисних копалин України. Володимир Миколайович провадив геологічні зйомки території України та склав геологічний опис терену Києва і його околиць.