Микола Рігельман – публіцист, історик, меценат, мандрівник і громадський діяч. Народився 11 жовтня (29 вересня за старим стилем) 1817 року в селі Андріївка Чернігівського повіту Чернігівської губернії в сім'ї поміщика Аркадія Рігельмана (син історика, генерал-майора та військового інженера Олександра Рігельмана). Мати, Параска, була з роду Ґалаґанів. Микола Аркадійович мав близькі родинні стосунки з Григорієм Ґалаґаном, Олександром Лашкевичем і Василем Тарновським.
  Про дитячі роки Миколи та навчання в Одеській гімназії дізнаємося з листів його матері до дружини брата Катерини Галаган. 23 грудня 1832 року вона повідомляла: "…получили, к нашему удовольствию, и письмо от Николы, что он здоров и хотя привыкает, но все приметно из письма, что грустит на чужбине". Наступного року батьки виїхали провідати сина, який зустрів їх на під'їзді до Одеси. "Ты можешь судить, милая сестрица, как я была обрадована, тем более, что он хоть и не подрос, но поправился в здоровье против прежнего. Наконец, после многих лобызаний, все вместе отправились в Одессу, где попали опять на прежнюю квартиру, и хозяин – добрый человек, но цена довольно дорога – 175 рублей в месяц…".
  Дбаючи про подальшу освіту сина, у березні 1834 року батько відвіз його до Москви для підготовки до вступу в університет. У 1839 році Микола Рігельман закінчив перше відділення філософського факультету Московського університету, удостоєний звання кандидата в 1840 році.
  У 1839–1843 рр. у чині титулярного радника служив у канцелярії московського цивільного губернатора. У середині 1840-х рр. навчався за кордоном, зокрема у Празі (нині столиця Чехії) та Відні. Підтримував взаємини з відомими діячами того часу В. Ганкою, В. Караджичем, Я. Колларом, П.-Й. Шафариком, Л. Штуром та ін.
  Протягом 1846–1850 рр. служив у канцелярії київського, подільського і волинського генерал-губернатора Д. Бібікова.
  Був близький до кирило-мефодіївських братчиків, зокрема до М. Костомарова, П. Куліша, Т. Шевченка. З Кобзарем Микола Рігельман познайомився ще 1840 року в Петербурзі. 1857 року Микола Аркадійович допоміг Тарасові Шевченку матеріально й цього ж року опублікував у журналі "Русская беседа" (№ 8) рецензію на "Записки о Южной Руси", в якій дав високу оцінку поемі Шевченка "Наймичка". У 1847 році Микола Рігельман був допитаний у справі кирило-мефодіївців. До 1850 року перебував під поліцейським наглядом.
  Із 1848 року Микола Аркадійович був секретарем канцелярії, а пізніше – скарбником Київського інституту шляхетних дівчат. Член-співробітник (1845), дійсний член Київської археографічної комісії (1848).
  У 1846 році під час перебування в Москві Микола Рігельман досяг домовленості з керівництвом архіву Правлячого Сенату, архіву МЗС російської імперії та іншими державними інституціями про співробітництво з Київською археографічною комісією. Через Миколу Аркадійовича до комісії надійшов літопис Самійла Величка, який належав російському історикові М. Погодіну.
  М. Рігельман разом з І. Самчевським редагував літопис Самійла Величка. У 1848–1851 рр. видав два томи літопису з чотирьох під назвою "Летопись событий в Юго-Западной России в 17 ст.". Відмовився від передачі літописного тексту методом транслітерації.
  Протягом 1850–1854 рр. Микола Аркадійович працював директором 2-ї Київської гімназії та директором народного училища Київської губернії. Від 1854 року перебував у відставці.
  У 1857–1858 рр. і 1867 році здійснив поїздки до Австрії, Німеччини і Франції. Його "Письма из Вены", передруковані згодом у збірнику "Три поездки за границу" (1871), містять докладні відомості про культурне життя слов'ян за межами російської імперії.
  Микола Рігельман дотримувався слов'янофільських поглядів консервативного спрямування. За визначенням М. Драгоманова – "урядовий українофіл". Автор низки публіцистичних праць, присвячених слов'янським і слов'янофільським проблемам, зокрема становищу й культурно-освітньому життю слов'ян 1840–1860-х рр. поза межами російської імперії. Фінансово підтримував галицьких москвофілів, у тому числі сприяв виданню часопису "Слово".
  Не забував Микола Аркадійович і рідну Андріївку. Він піклувався про місцеву церкву Архистратига Михаїла, побудовану коштом Олександра Рігельмана в 1782 році. При ній була відкрита церковна парафіяльна школа, яка діяла впродовж 1860–1870 рр. З появою в селі земської школи Микола Рігельман порушив клопотання про надання їй статусу міністерської. За такої умови він хотів покласти на рахунок школи 2 000 рублів для отримання відсотків на нагальні потреби.
  Незважаючи на німецьке родове коріння, всі представники цієї родини були українцями, за словами самого Миколи Рігельмана, "з краплею тевтонської крові". І та краплина розчинилася на українських просторах так, що перетворила її носіїв на справжніх прихильників української минувшини, глибоких поціновувачів давніх українських традицій.
  Помер Микола Рігельман 2 червня 1888 року в Києві, похований в Андріївці Чернігівського повіту Чернігівської губернії.