Український письменник, журналіст і краєзнавець Іван Корбач народився 25 жовтня 1926 року в селищі Березна Чернігівського району. Батькова гілка бере початок зі спадкового козацького роду Корбачів, який кілька поколінь був пов'язаний з Березною та її околицями. Ще у 20-х рр. XX століття неподалік Березни існував хутір Корбачівка. А коріння матері – з хутора В'яльківка, що під Стольним.
  На долю Івана Корбача, як і на долі його ровесників, випала одна з найбільших трагедій минулого століття – Друга світова війна. Його селище було окуповане нацистськими загарбниками навесні 1942 року. Щоб не забути звірства, які коїлися тоді, і розказати про це світові, Іван почав вести щоденник, аби згодом написати з нього книжку. Від того "роману" вціліли два зошити.
  Після визволення Березни молодий хлопець записався бійцем у винищувальний батальйон та відвідував курси ТСОАВІАХІМ з розмінування.
  У вересні 1944 року молодого Івана Корбача відправили на 2-й Білоруський фронт. Там же юнак закінчив прифронтові курси молодших командирів і став сержантом у взводі автоматників. Пройшов через усю Польщу та німецьку Померанію.
  Після закінчення війни, у травні 1945 року, Іван Корбач іще на сім років продовжив строкову службу. У цей же період устиг закінчити Львівське загальновійськове училище, а потім, не знімаючи армійської форми, – ще й факультет журналістики Київського університету. У 1951 році Іван Михайлович отримав звання молодшого лейтенанта.
  33 роки віддав Іван Корбач службі в армії. Змінив 14 військових гарнізонів, а військова доля заносила його в Польщу, Німеччину, Сибір, на Захід України, Курильські острови, Чукотку, Київ, на Кубу (під час Карибської кризи: червень 1962 – березень 1963 року). Та де б він не був, ніколи не забував рідний край та батьківську хатину в Березні, де народився і зростав.
  Понад 20 років Іван Корбач присвятив журналістській справі. Спочатку писав до армійських газет, а коли його перевели по службі на Курильські острови, був призначений кореспондентом дивізійної газети "Советский пилот". У 1998–1999 рр. працював спецкором газети "Правда України".
  У 1959 році вийшла перша книжка Івана Корбача "Всегда в полете", у якій розповідається про життєвий шлях льотчика-винищувача, Героя Радянського Союзу Михайла Токаренка.
  Надалі полковник у відставці Іван Корбач писав про людей, з якими зводила доля. Зокрема, він – автор творів "Весы Меркурия", "Сотники", "Останній похід короля", повістей "Відповідаю за небо", "Сіль на погонах", "Максимова гора", "Попереду грому", "Шляхами століть", "Їхала цариця нашим краєм" та інших, збірок оповідань і нарисів "Що за люди березинці", "Так ми служимо".
  Іван Корбач здійснив літературний запис п'яти документальних повістей ветеранів війни.
  Дуже важлива у творчості Івана Корбача книга "Шляхами століть" (1992), яка розповідає про історичні реалії його предків-березинців, що були причетні до творення Київської княжої держави, боролися проти татаро-монгольської навали, шляхетсько-польського панування, брали посильну участь в утвердженні козацької України, пережили драми і трагедії ХХ століття. За повість "Шляхами століть" – про літописне місто Березна – Іван Корбач удостоєний звання лауреата премії Українського фонду культури у галузі літератури.
  За історичний роман "Сотники" (1995) про історію Менщини часів Гетьманщини автор отримав обласну літературну премію імені Михайла Коцюбинського. У центрі роману – родини менського сотника Івана Сахновського та Генерального писаря Малоросійської колегії Андрія Безбородька. У середині XVIII століття козацький сотник виступив проти, кажучи по-сучасному, мафії козацької старшини.
  Іван Корбач відомий і своєю громадською діяльністю. У 1996 році він стояв біля витоків утворення Товариства "Чернігівське земляцтво" у Києві. Певний час був відповідальним секретарем ради цього поважного громадського об'єднання. Упорядкував календарі земляцтва "Чернігівщина – земля козацька" (1999), "Чернігівщино, земле моя" (2001), "Духовні святині Чернігівщини", "Чернігівщина у вогні" (обидва – 2002), "Співоче поле Чернігівщини" (2003), "Чернігівщина краєзнавча" (2004). Усі зазначені видання опубліковано у Києві.
  Член Національної спілки журналістів України (1959) і Національної спілки письменників України (2002).
  За військову службу нагороджений трьома бойовими орденами та багатьма медалями, одержав подяку Президента України.
  Помер Іван Корбач 18 липня 2014 року в Києві.
  Пам'ятаймо життєве кредо Івана Михайловича: "Поки живеш – працюй! За письмовим столом або на городі".