28 листопада 1869 року Чернігівське губернське земське зібрання на пропозицію земської управи ухвалило рішення про утворення у Чернігові учительської семінарії, метою якої мала стати підготовка педагогічних кадрів для народних училищ губерній. Цього ж місяця був затверджений кошторис на будівництво, що склав 9822 карбованці 39 копійок. Саме будівництво розпочалося 4 квітня 1870 року і тривало до середини грудня.
  22 жовтня 1870 року відбулися вступні іспити, а навчання розпочалося в середині листопада. Першим директором учительської семінарії був призначений колишній учитель російської словесності 1-ї Київської гімназії Г. Лучицький, а вчителями – Я. Барзиловський та М. Бялопольський. Законовчителем став О. Юшков. Викладачів добирали із числа осіб, які здобули вищу освіту, або відомих своєю педагогічною діяльністю. Затвердженням кандидатур директора і викладачів займався Київський навчальний округ, якому й була підпорядкована семінарія.
  Згідно зі статутом семінарія була відкритою установою. У ній безкоштовно навчалися стипендіати від повітових земств та інших утримувачів і так звані "своєкоштні" студенти, які оплачували своє навчання самостійно. В одному класі кількість студентів не могла перевищувати 40 осіб.
  Курс навчання у семінарії поділявся на 3 класи. До неї приймали молодих людей віком від 16 років. Для вступу до семінарії абітурієнти складали відповідні екзамени та проходили медогляд. Кандидатам, які відповідали вимогам, призначалася стипендія в розмірі 80 крб. Але після закінчення навчання стипендіати були зобов'язані відпрацювати в земських школах Чернігівської губернії три роки, а інакше мусили повернути кошти за своє утримання повітовому земству. Своєкоштні кандидати подавали такі ж самі документи і проходили ті ж самі екзамени, що й стипендіати.
  29 жовтня 1871 року губернська земська управа постановила утворити спільні квартири для учнів, щоб створити їм кращі умови для навчання і водночас надати керівництву семінарії можливість для нагляду за учнями. У колезького асесора В. Василевського був придбаний будинок, розташований за Красним мостом, неподалік від учительської семінарії. На спільній квартирі проживало до 40 стипендіатів, за кошти земства.
  Навчання розпочиналося із середини серпня й закінчувалося в середині червня. Відповідно до статуту програма навчання у Чернігівській учительській семінарії мала складатися з таких предметів: Закону Божого, російської та церковнослов'янської мов, арифметики, основ геометрії, землемірства, лінійного креслення, природознавства, загальної та російської географії, історії росії, каліграфії, співів, занять ремеслами та городництвом. Також семінаристам надавалася можливість ознайомитись із правилами проведення щеплень проти віспи та садівництвом.
  При семінарії діяла сирітська школа, яка була максимально схожою на звичайну сільську. Там майбутні вчителі проходили педагогічну практику – проводили пробні уроки. Допомогою слугували зразкові уроки викладачів, коригування конспектів керівниками практики, ретельний аналіз кожного заняття, підготовка семінаристами звітів про проведену роботу.
  Починаючи з 1874 року на базі учительської семінарії проводилися з'їзди учителів і педагогічні курси. Вони мали важливе суспільно-політичне значення: служили великою моральною підтримкою для вчителів, давали можливість взаємного обміну думками, надавали допомогу вчителям у практичній діяльності, а також сприяли приверненню уваги суспільства до потреб школи та вчителів.
  Незважаючи на те, що функціонування Чернігівської учительської семінарії безумовно приносило значну користь для розвитку освіти, 15 січня 1878 року губернські земські збори на засіданні були вимушені прийняти рішення про її закриття з 1 липня того ж року. Причиною стали вимоги Міністерства народної освіти віддати навчальний заклад під його управління на неприйнятних для губернського земства умовах.