Микола Адаменко народився 20 грудня 1931 року в селі Загребелля Сосницького (віднедавна Корюківського) району в селянській сім'ї. Його батько тривалий час працював головою правління місцевого колгоспу, а перед самою війною очолив сільську раду.
  1942 року в період нацистської окупації батько Миколи Адаменка був захоплений та розстріляний гестапівцями. Так, майбутній поет змалечку скуштував смак трудового поту і терпкого сирітського хліба, оскільки мати Наталія Михайлівна, від зорі до зорі надриваючись на колгоспній панщині, не могла самотужки прогодувати Миколу із сестрою Лідою.
  У 1950 році після закінчення Сосницької середньої школи Микола Адаменко вступив на філологічний факультет Київського університету. Мріяв про журналістику, але довелося йти спершу на романо-германське відділення, а тоді – на українську філологію. Уже до вступу мав у своєму творчому доробку кілька віршів, опублікованих у районній газеті. Відвідував літературну студію, відмінно навчався, брав участь у громадській роботі.
  Та невдовзі за молодим студентом, його розмовами і діяльністю почало стежити МДБ. До доносів на Миколу Адаменка були прилучені викрадені гуртожитківськими "доброзичливцями" конспекти, чернетки віршів, приватні листи. Усі ці матеріали стали підставою для його політичного портрета як потенційного ворога сталінського режиму.
  22 листопада 1952 року Миколу Адаменка викликали у Міністерство держбезпеки для "профілактичної бесіди". Під час цієї бесіди Микола Петрович не зрікся своїх поглядів, а навіть навпаки, підкреслив: "Так, я сповідував ворожі існуючій владі погляди з багатьох проблем. Наприклад, я дуже скептично ставився до національної політики партії…
  Я дійшов висновку, що колгоспний лад не задовольняє потреб народу… У школах і навчальних закладах запровадити викладання тільки українською мовою…
  Україна повинна лишатися у федерації, але їй має бути надана повна свобода розпоряджатися своїми багатствами і культурними цінностями. Корінь усіх зол я вбачав у партійному керівництві. Нині в партії дуже багато чужих народові елементів, тому потрібна або чистка партії, або її перебудова…"
  Цією відповіддю Микола Адаменко на довгі літа визначив собі нелегку долю. 18 січня 1953 року він, студент-третьокурсник, був заарештований органами КДБ за звинуваченням у так званій "антирадянській націоналістичній діяльності", наклепах на сталінську політику і засуджений на 10 років позбавлення волі. Покарання відбував на Північному Уралі, працював на лісоповалі.
  1956 року за рішенням Комісії Президії Верховної Ради СРСР Миколу Адаменка було звільнено з табору, але без реабілітації.
  З великими труднощами Микола Петрович улаштувався вантажником на залізничну станцію Доч, згодом працював на різних роботах у колгоспі села Загребелля, обліковцем тракторної бригади. У цей же час заочно вступив до Борзнянського технікуму плодоовочівництва.
  Нарешті 10 квітня 1962 року Судова колегія Верховного Суду УРСР винесла ухвалу, в якій зазначила припинення справи за відсутністю складу злочину. Тобто Микола Адаменко був реабілітований.
  Після остаточної реабілітації його поновили в університеті на четвертий курс українського відділення філологічного факультету, заочно. Микола Петрович працював учителем української мови, літератури та музики в Полюшкинській восьмирічній школі Новгород-Сіверського району. Через 8 років переїхав у Сосницю, де працював учителем у середній школі ім. Довженка до виходу на пенсію.
  Весь цей час Микола Адаменко натхненно писав, віршував. У його творчому доробку – публікації в журналах та збірниках, окремими виданнями. Твори поета мужні, щирі, сповнені вболівання за майбутнє України. Лише 1985 року вийшла перша його поетична збірка "Повінь". Потім побачили світ іще кілька книжок. Серед них 2001 року – книжка прози (роман і 13 новел), 2003 року – продовження роману "Закон – тайга" (друга та третя частини під назвою "Рідна чужина" і "Ланцюг"). Перша та друга книжки стали лауреатками щорічного обласного конкурсу "Книга року". Автора за ці твори удостоєно премії імені Бориса Грінченка, згодом – обласної премії імені Михайла Коцюбинського. 2001 року Микола Петрович почав працювати над книжкою "Історія Сосниці та її довкілля", долучивши до цієї роботи ще кількох краєзнавців.
  У творчому доробку письменника також посібник з виховання патріотизму "Планета Україна" (2003), виданий за сприяння Української світової спілки професійних учителів, збірки катренів "У центрі кола" (2006) та "На терезах часу" (2013), "Закон – тайга", частина 4 (2009).
  У 2005 році Микола Адаменко був нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня "за вагомий особистий внесок у національне та державне відродження України, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і незалежності, активну громадянську діяльність", а у 2009 році отримав звання "Почесний громадянин Сосниччини" "за вагомий особистий внесок у відродження історико-культурної спадщини Сосницького району, активну громадську діяльність".
  Закінчив свій земний шлях письменник і політв'язень, учитель та краєзнавець Микола Адаменко 7 травня 2022 року на 91-му році життя.