24 січня 1925 року на хуторі Калениківщина Роменського повіту (нині у складі села Слобідка Прилуцького (донедавна Талалаївського) району) в селянській сім'ї народився Петро Ротач (літературні псевдоніми – Петро Самотній, Пет. Ро, П. Петрович, Микола Гомін, Роман Петренко, П. Чатор та ін.) – поет, письменник, літературознавець, енциклопедист, перекладач.
  Його мати була неписьменна, а батько закінчив церковноприходську школу і вдосконалював свої знання читанням книг. Знав напам'ять Шевченкового "Кобзаря", часто читав його дітям на ніч, любив історичну літературу, написав історію свого життя і рідного села. Від батька Петро перейняв і любов до України, і літературний талант, і інтерес до Кобзаревої спадщини.
  Переживши жахіття розкуркулення й голодомору, він потрапляє в жорна Другої світової війни. Сімнадцятирічним юнаком Петра вивезли до Німеччини, де він від 1942 до 1945 року працював як "остарбайтер". У 1943–1944 роках, завдяки знайомству з групою української творчої інтелігенції, долучився до українського патріотичного руху. Друкував свої вірші та прозу про справжню "радянську дійсність" у часописах "Пробоєм" (Чехословаччина), "Дозвілля" (Німеччина), газеті "Земля" (Плауен, Саксонія). Перші ж вірші 15-річного юнака були опубліковані ще 1940-го в Талалаївській районній газеті. У травні 1945 року з англійської зони окупації Петро Ротач потрапив до радянської армії, був зарахований до запасного полку і два роки служив на території Румунії.
  Після повернення на батьківщину Петро Петрович перебував під постійним наглядом КДБ. Через звинувачення в "українському буржуазному націоналізмі" йому було заборонено писати літературні твори, провадити наукову діяльність, публікувати статті у вітчизняній періодиці (останнє стало можливим лише в 1987 році). До того ж таке звинувачення утруднювало можливість здобуття освіти, вибору місця роботи – Петра Ротача постійно звільняли з посад. Він працював у школі вчителем російської та української мови й літератури, методистом культосвітньої роботи при Полтавському обласному управлінні культури, помічником бібліотекаря, старшим викладачем підготовчого відділення Полтавського інженерно-будівельного інституту. Освіту здобув лише в 1954 році, закінчивши педагогічний інститут у Полтаві.
  Долаючи заборони на публікування, Петро Ротач використовував псевдоніми (Петро Самотній, Літератор, Микола Гомін та ін.). Ще в 1950–1970-х роках письменник друкувався в різних періодичних виданнях України, росії, Югославії, Канади й Польщі (публікуватися в Польщі йому активно допомагав україніст А. Середницький).
  Наприкінці 1950-х років Петро Ротач розпочав пошук у сфері літературного краєзнавства: упродовж 1965–1971 років опублікував у журналі "Архіви України" матеріали до біобібліографічного словника "Літературна Полтавщина", де в науковий обіг увів біографії 577 письменників та літераторів, зокрема репресованих.
  1967 року спільно з професором С. Крижанівським Петро Петрович підготував повне зібрання творів Л. Боровиковського, упорядкував збірку "Поезії" О. Афанасьєва-Чужбинського (1972). У 1963–1988 роках співпрацював з українськими виданнями в Польщі ("Наше слово", "Наша культура" та "Український календар"), де опублікував понад 100 літературно-критичних матеріалів і наукових розвідок. Праці Петра Ротача вміщено також у багатьох збірниках, журналах, антологіях.
  Після виходу на пенсію в 1985 році Петро Петрович цілковито віддався літературній праці. Він писав щиро, чесно й ніколи не сходив з обраного шляху. Найвагоміший період творчості Петра Ротача – це роки незалежності України. Його книги "Світло рідної хати" (1989), "Біля гнізда соловейка" (1993), "Іван Котляревський у листуванні" (1994), "Колоски з літературної ниви" (1993), "Грудочка любимої землі: Василь Симоненко і Полтавщина" (1995), "Розвіяні по чужині: полтавці на еміграції" (1998), "Талалаївські етюди" (2001) – це крихта до крихти зібрані й осмислені факти, імена, постаті, твори різних епох.
  Маючи досвід роботи з біографічним словником, Петро Ротач активно долучався до підготовки фундаментальних енциклопедій національного та регіонального характеру. Кількасот його статей розміщені в енциклопедичних виданнях "Українська літературна енциклопедія", "Енциклопедія Сучасної України", "Полтавщина" та ін.
  Головним об'єктом наукових зацікавлень письменника завжди був Тарас Шевченко. Петро Петрович усе життя збирав картотеку відомостей, пов'язаних із перебуванням Тараса Григоровича на Полтавщині, з колом його побратимів, знайомих, дослідників, шанувальників творчості Кобзаря, митців, які увічнили його образ у своїх творах. Віхою життя Петра Ротача стало регіональне енциклопедичне видання у двох томах "Полтавська Шевченкіана: спроба обласної Шевченківської енциклопедії" (2005), у якому подано відомості про перебування Великого Кобзаря не тільки на Полтавщині, а також і на Чернігівщині в 1843–1844, 1845–1846 та 1859 роках, зокрема висвітлено місця, які він відвідав, розказано про людей, з якими зустрічався, товаришував, яким присвячував свої твори.
  Петро Ротач – член Національної спілки письменників України (1992), почесний член Всеукраїнської спілки краєзнавців (1993) та Всеукраїнського товариства "Просвіта" імені Тараса Шевченка (1998). Лауреат Полтавської обласної літературно-мистецької премії імені Панаса Мирного за книгу "Від Удаю до Орелі" й "багаторічну наукову і творчу працю в царині української культури національного відродження" (2000), а також премії імені Петра Чубинського в галузі фольклору та етнографії Українського товариства охорони пам'яток історії та культури "за багаторічну невтомну діяльність у справі збереження історико-культурної спадщини України" (2001). Петро Петрович входив до редколегій журналів "Краєзнавство" (1993), "Український засів" (1993–1998) і літературно-краєзнавчого альманаху "Плуг" (Звенигородка, 2003).
  Помер Петро Ротач 13 червня 2007 року. 14 жовтня 2009 року в Полтаві на будинку, де жив письменник, відкрили меморіальну дошку. На його пошану в місті назвали провулок. У 2018 році Полтавська обласна рада заснувала премію імені Петра Ротача, яку присуджують краєзнавцям за вагомі документально-публіцистичні й науково-популярні твори з історії рідного краю та літератури.