Серед відомих людей Чернігівщини, що залишили помітний слід в історії краю, – майстер слова, людина зі щирою українською душею Микола Ткаченко (Чорновус).
  Микола Ткаченко народився 12 лютого 1948 року на Полтавщині на мальовничому хуторі Павлівщина, що у Гребінківському районі. У сусідніх Лазірках закінчив 11 класів. Після школи працював теслею в колгоспі, потім була служба в армії, а згодом – навчання в Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка на факультеті журналістики.
  1976 року Микола Никифорович переїхав до Прилук уже дипломованим спеціалістом разом із дружиною-однокурсницею Ніною та маленькою донечкою. Улаштувався в міськрайонну газету "Правда Прилуччини" і присвятив їй чверть віку, подолавши всі щаблі професійного зростання – від кореспондента до редактора. Очолював газету впродовж майже 10 років – із 1992-го до 2001-го.
  Та яку би посаду він не обіймав, завжди вирізнявся своїм неповторним почерком: блискучий журналіст, гарний організатор, дотепний та цікавий співрозмовник (його можна було слухати годинами). А ще – талановитий поет, проникливий лірик, якого, здається, й на мить не покидало натхнення.
  Микола Ткаченко друкував поезії в місцевій, обласній, республіканській пресі, видавав поетичні збірки, серед яких – "Спілих вишень тепло" (1995), "В обіймах саду" (1999), "На межі протиріч" (2001).
  У 2002 році Микола Никифорович був прийнятий до Національної спілки письменників України, що подарувало нове натхнення. З'явилися нові вірші, цікаві проєкти та плани. Але здійснитися їм не судилося.
  11 вересня 2006 року після тяжкої хвороби земна дорога поета обірвалася.
  Наступна збірка Миколи Ткаченка (Чорновуса) "Благослови моє ім'я" (2008), яку спорядила у світ дружина поета Ніна Ткаченко (відома журналістка, поетеса, членкиня НСПУ, творче ім'я – Ніна Лісна), вийшла вже по його смерті. У ній зібрані всі неопубліковані вірші й останні слова поета до рідних людей, до землі, яка його зростила.
  Світлий образ справжнього українця Миколи Чорновуса відкриває читачеві книга спогадів "З вереснем віч-на-віч", видана знову ж таки дружиною 2011 року. Тут зібрані згадки найрідніших людей, колег, друзів, знайомих, шанувальників творчості, світлини з життєпису поета, його останні публікації, листи, що їх отримував Микола Никифорович. Потім його вірші залунали зі сторінок родинної збірки Ткаченків "Сонце сходить для тебе" (2013) в обрамленні поезій дружини й молодшої доньки – талановитої поетеси Олесі Білоцвіт.
  Поезії Миколи Ткаченка притаманні висока людська порядність і чесність, чітко визначена громадянська позиція, національна свідомість, причетність до долі народу, глибока й усвідомлена любов до України, до її минулого та прийдешнього. Творча спадщина поета актуальна й нині.

  Українці мої!.. 
  Поки ми ще єси,
  А Славута – Вкраїни окраса,
  В серці кожного з нас
  Оберегом краси
  Буде нація,
  А не раса.

  Українці мої!
  Поки ми ще єси
  (хоч і тліє Чорнобиль-гримаса),
  Світ глядітиме весь,
  Мов у краплю роси,
  В сиві очі Дніпра
  І Тараса.

  Українці мої!
  Поки ми ще єси,
  Поки гріє нам совість калина,
  Бога й долю
  До скону просімо, просім,
  Аби вічно жила
  Україна!