Георгій Нарбут – один із найвизначніших українських графіків та художників-ілюстраторів першої половини ХХ століття. Народився він 9 березня (26 лютого) 1886 року на хуторі Нарбутівка Глухівського повіту Чернігівської губернії (нині Сумської області). Сім'я майбутнього графіка, що походила зі старовинного, але збіднілого козацького роду, якому колись і належав хутір, була досить велика – дев'ятеро дітей, проте до зрілого віку дожило семеро.
  Змалку майбутній художник пройнявся любов'ю до рідної природи, і саме тут, іще у наймолодшому віці, виникла у нього пристрасть до малювання, яку хлопець, не маючи ні фарб, ні олівця, задовольняв, вирізаючи силуети ножицями з синього "цукрового" паперу. Ця своєрідна галузь графічного мистецтва здавна була улюбленою та розповсюдженою в українських селах.
  На батьківському хуторі Георгій прожив до дев'яти років. У 1896 році його віддали до підготовчого класу Глухівської гімназії, яку Георгій закінчив у 1906 році.
  Після закінчення гімназії Георгій Нарбут переїжджає до Петербурга разом із братом Володимиром, де вступає в Імператорський університет на відділення східних мов, але невдовзі переводиться на філологічний факультет. У вечірні години Георгій організовує заняття малюнком з такими ж художниками-аматорами, як і сам. А вже згодом студенти-художники, що працювали без нагляду керівників, улаштували виставку своїх творів. Це посприяло тому, що Нарбута прийняли до творчого угрупування "Світ мистецтва".
  Допомогти юнакові вирішив художник Іван Білібін: спочатку він за мізерну плату здав Георгію одну з кімнат, а потім чимало допомагав йому в мистецькій діяльності. За протекцією Івана Білібіна видавець газети "Русское чтение" Дубенський купив у Нарбута ілюстрації до казок "Снігуронька", а Білібін замовив українцю кілька графічних робіт (обкладинку, малюнки до загадок) для свого журналу. Восени 1906 року Георгію видали рекомендаційний лист до Миколи Реріха, який тоді очолював школу Імператорського товариства заохочення мистецтв.
  Окрім того Георгій Нарбут відвідував приватну студію Званцевої, а 1909 року вперше взяв участь у найбільшій виставці того часу – VI виставці Союзу російських художників. У 1910 році він поїхав до Мюнхена, де три місяці вдосконалював майстерність у студіях. Також Нарбут навчався у Мстислава Добужинського і Леона Бакста, відвідував мюнхенські графічні студії. У Німеччині художник працював над ілюстраціями до видань В. Жуковського, опублікував серію книг під назвою "Іграшки", з шаленим успіхом ілюстрував байки Крилова й казки Андерсена у своєму неперевершеному авторському нарбутівському стилі. А потім повернувся до Петербурга.
  Влітку 1912 року Георгій ненадовго приїхав додому, де познайомився з Вірою Кир'яковою. 15 липня відбулися їхні заручини, а в січні 1913 року молодята побралися. За рік у них народилася донька, пізніше – син. Георгій Нарбут працював у журналах "Аполлон" і "Гербовед", служив у департаменті геральдики. Під час Першої світової війни 1915 року Георгія Івановича призвали до армії. Служив у Червоному Хресті.
  Після падіння російського царату й початку Української революції в 1917 році художник-графік переїхав до Києва. Тут він активно прислужився на ниві розбудови української державності. Сучасникам Нарбут добре відомий як автор проєктів державної символіки та українських банкнот. У столиці Георгій Іванович став професором і співзасновником Української академії мистецтв. Завдяки наполегливості і добрій вдачі художника визнання та повага до Георгія Нарбута прийшли ще за його життя. Георгія Івановича називали "неосяжних розмірів талантом", а Георгій Лукомський охрестив його "найкращим графіком у світі".
  У 1918 році Георгій Нарбут розлучився і взяв другий шлюб з іншою обраницею. У цей час він займався проєктуванням національних символів України. Графік створив ескіз Державної печатки, на якому зображений козак з мушкетом в обрамленні барочного картуша. Зверху над козаком Нарбут розмістив тризуб. Це зображення помістили на банкноту номіналом 1000 карбованців.
  Тоді ж Нарбут оформив першу банкноту УНР номіналом 100 карбованців, де використав елементи українського бароко, тризуб та герб Київського магістрату XVIII століття. Після введення в обіг гривні художник виконував замальовки для купюр 10, 100 і 500 гривень. Він також брав участь у конкурсі на краще оформлення поштових марок, по завершенні якого став автором перших в УНР марок на 30, 40, 50 шагів.
  Ще в 1917 році Георгій Іванович планував скласти абетку українською мовою – ще один символ державності. А працювати над нею почав у Києві 1919 року. Він вважав "Абетку" найважливішою серед усього створеного ним як графіком. Мав намір використати різні шрифти, обов'язково українські барочні художні мотиви. Завершити її не вдалося.
  На початку 1919 року Георгій Нарбут почав керувати Академією, бо майже всі викладачі залишили Київ, а з професорів залишилося тільки двоє – він та Михайло Бойчук. Коли більшовики забрали приміщення академії, Георгій Іванович проводив заняття у власній квартирі.
  Мистецтвознавці стверджують, що Нарбут "народився графіком", адже складну техніку малювання він опанував самотужки. Сама природа дала Георгію Івановичу все необхідне, щоб стати графіком-віртуозом. Нарбут малював як правою, так і лівою рукою. Фотографічна пам'ять допомагала безпомилково відтворити складний орнамент, який він бачив лише раз, – навіть за кілька років після того. У своїй творчості художник використовував мотиви українських витинанок, селянської вибійки, орнаменти квітучих решетилівських килимів, опішнянської кераміки.
  Життя і творчість Георгія Нарбута були дуже тісно пов'язані з Чернігівщиною. Він часто навідував батьківський хутір у рідній Нарбутівці. Мистецтвознавець і товариш Нарбута Федір Ернст з цього приводу слушно відзначив: "Джерело його генія б'є завсіди з рідного чорнозему Чернігівщини".
  У різних джерелах зазначається, що Георгій Нарбут відвідував Чернігів тричі: у 1912, 1914 та 1917 роках. Художник залюбки студіював пам'ятки старовини і зібрання чернігівських музеїв, приятелював з місцевими істориками. Тому чернігівські мотиви досить часто трапляються у його творах.
  Помер Георгій Нарбут передчасно від ускладнень після тифу, епідемія якого поширювалась у Києві. Митця не стало 23 травня 1920 року.