Дмитро Ревуцький – український мистецтвознавець, літературознавець, музикознавець, фольклорист, перекладач. Народився Дмитро Миколайович 5 квітня 1881 року в селі Іржавець на Полтавщині (тепер Прилуцького району Чернігівської області). Був він первістком у сім'ї, яка пишалася своїм родом. По батькові – Миколі Гавриловичу – рід веде початок від легендарного козака Петра Ревухи-Ревуцького із Запорозької Січі (справжнє ім'я – Вацлав Ревуцький). Рід матері – Олександри Дмитрівни – стародавній, дворянський.
  Дмитро і його молодший брат Левко зростали без розкошів, але мали все необхідне для опанування наук і музики. Дмитро Ревуцький навчався у Чернігівській та Прилуцькій гімназіях. Закінчивши з відзнакою гімназію, він у 1900 році вступив на історико-філологічний факультет Київського університету. Крім навчання Дмитро Ревуцький співав у студентському хорі. Там на талановитого юнака звернув увагу сам Микола Лисенко (з яким Ревуцькі були далекі родичі по Стороженках). І 1901 року студент Дмитро Ревуцький вступив до хору Лисенка, який справив на нього незабутнє враження ще у 1897 році у Прилуках.
  У хорі Лисенка Ревуцький проспівав два роки. Микола Віталійович затоваришував з Дмитром досить близько. Дмитро Ревуцький часто відвідував великого композитора, у якого збиралася передова українська студентська молодь та інтелігенція. Вплив Миколи Лисенка став вирішальним для творчої долі Дмитра.
  Після закінчення в 1906 році університету Дмитро як викладач словесності працював три роки в Domschule (Ревель, нині місто Таллінн), а з 1910 до 1923 року – у київських гімназіях. Пристрасний шанувальник фольклору, Дмитро Миколайович, незважаючи на офіційну заборону, постійно ознайомлював своїх учнів з українськими народними піснями та думами.
  Дмитро Ревуцький – один із організаторів Київського музично-драматичного інституту імені М. Лисенка (1918). Тут він протягом тринадцяти років, до 1931-го, викладав історію світової культури й музичну етнографію.
  Поряд з педагогічною діяльністю Дмитро Миколайович займався науковими дослідженнями, популяризацією народної творчості. У 1919 році у видавництві "Час" вийшла науково-популярна книга Дмитра Ревуцького "Українські думи та історичні пісні". У ній автор подав кращі зразки народної творчості, дослідив історію створення дум та історичних пісень, проаналізував їх зміст і стиль, умістив розповіді про виконавців.
  У 1923 році з ініціативи Дмитра Ревуцького та Климента Квітки у Києві було засновано Етнографічну комісію при Всеукраїнській академії наук, яка згодом перетворилася на Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії (нині – ім. М. Т. Рильського). Його багаторічна дослідницька робота втілилася у монографії про розвиток музичного фольклору в Україні, антології "Золоті ключі" (1926).
  Згодом розпочинаються переслідування радянською владою "націоналістів", до яких зарахували і Дмитра Ревуцького. Його звільнили з посади викладача Музично-драматичного інституту імені М. Лисенка. Тож у 1934–1938 рр. Дмитро Миколайович жив на випадкові заробітки: читав лекції, давав етнографічні концерти, виступав на радіо, перекладав твори зарубіжних поетів українською.
  У 1938 році Дмитра Ревуцького поновили на роботі в Інституті фольклору АН УРСР, запросили викладати в Театральному інституті, однак радість була недовгою. У вересні 1939 року у Дмитра Миколайовича стався інсульт. Майже рік Дмитро Ревуцький був прикутий до ліжка – паралізувало руку та ногу, важко було говорити. Але й у такому стані він працював – готував повне видання творів свого вчителя Миколи Лисенка, бо наближався 100-річний ювілей класика української музики. А щоб нікого не обтяжувати, переїхав жити до кабінету друга-художника Ф. Кричевського.
  Тут і обірвалося його життя…
  Почалася німецько-радянська війна. Місто окупував ворог. Холодної ночі 29 грудня, напередодні нового 1942 року, незнайомці вдерлися в кімнату. Дмитра Миколайовича разом із дружиною було вбито молотком. У помешканні нічого не взято. На одному з розкиданих на підлозі листків нотного паперу знайшли відбиток кирзового чобота червоноармійського зразка. Тут явний почерк спеціально засланого "ліквідатора" з НКВС, жертвами якого стали й інші діячі української культури та науки.
  Фольклорист і винятковий знавець українських дум, перекладач вокальної літератури та музикознавець, талановитий педагог Дмитро Ревуцький залишив чималу спадщину в різноманітних жанрах. Утім, архів ученого, загублений у роки Другої світової війни, й досі не знайдено.