Петро Савицький – поет і літератор, географ, економіст, правник, геополітик, культуролог, філософ, соціолог, історик, мистецтвознавець, громадський діяч. Народився 15 травня 1895 року в Чернігові в сім'ї голови управи Чернігівського губернського земства Миколи Савицького.
  У 1913 році Петро із золотою медаллю закінчив чоловічу класичну гімназію в Чернігові. Потім навчався на економічному відділенні Петербурзького політехнічного інституту. Ще юнаком він подружився з українським істориком, архівістом, джерелознавцем, мистецтвознавцем Вадимом Модзалевським. Під впливом саме цієї людини Петро Савицький захопився минувшиною рідного краю.
  Протягом 1911–1914 рр. Петро Миколайович об'їздив майже всю Лівобережну і частково Правобережну Україну. Вивчав історію Чернігівщини, народне мистецтво. Його статті про українську архітектуру, вишивку XVIII ст. були надруковані в газеті "Черниговская земская неделя". Дослідження "Кам'яне будівництво на Україні від часів Богдана Хмельницького до часів Розумовського" засвідчило глибокі знання автора з історії України та її архітектури. Підтвердженням цьому служить посилання на розвідку дев'ятнадцятилітнього науковця у книзі історика Івана Огієнка "Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу" (Київ, 1918).
  У 1914 році на виставці української старовини в Харкові Петро Савицький представив велику колекцію фотографій пам'яток архітектури Чернігівської губернії. А 1916 року він разом із Вадимом Модзалевським підготував до друку книгу "Очерки исскуства Старой Украины. Чернигов", яка була набрана у Петербурзі, але після відомих подій 1917 року побачити світ уже не змогла. Лише через роки після смерті дослідників, у 1992-му, завдяки зусиллям чернігівського історика Олександра Коваленка ця робота була опублікована.
  З жовтня 1917 року Петро Миколайович жив у Чернігові та Києві, де брав участь в обороні міста під час повстання Директорії проти гетьмана Скоропадського.
  На початку 1919 року разом з батьком переїхав до Одеси, де займався публіцистичною діяльністю. Восени того ж року Петро Савицький жив у Полтаві й Харкові. Був учасником бойових дій проти більшовиків. У 1920 році Петро Миколайович проживав у Севастополі. У листопаді того ж року евакуювався разом із частинами Білої армії з Севастополя до Константинополя. На початку 1921 року переїхав до Софії, де став одним із засновників євразійського руху.
  З 1935 року Петро Савицький розпочав викладацьку діяльність, перебуваючи на посаді лектора Німецького університету у Празі, вів заняття з української та російської мов. З 1940 до 1944 року працював у чеській столиці директором кооперативної російської гімназії. За перешкоджання мобілізації гімназистів до німецької армії Петра Миколайовича звільнили з роботи. У травні й червні 1945 року його двічі заарештували радянські спецслужби, вивезли до СРСР і засудили до десяти років мордовських таборів. Перебуваючи на засланні, Петро Савицький знаходив відраду в поезії. Вона допомагала пережити приниження, голод і нездоров'я. У 1956 році Петро Миколайович повернувся до Праги. А в 1960 році у Франції побачила світ збірка його віршів за псевдонімом П. Войтоков.
  Помер Петро Савицький 13 квітня 1968 року. Похований на Ольшанському кладовищі у Празі, де з 1941 року спочивав його батько Микола Петрович. Реабілітували Петра Миколайовича посмертно, в 1990 році.
  Сторіччя від дня народження Петра Савицького в Чернігові відзначили виданням його поетичної збірки "Дороги", яку підготував до друку доцент Національного університету "Чернігівський колегіум" ім. Т. Г. Шевченка Олександр Бобир. У Києві побачили світ усі мистецтвознавчі статті Петра Миколайовича. Вражає те, що автор, без фахової освіти, зумів досягти високого наукового рівня й залишив для нащадків цінні твори, які до кінця в Україні не вивчені. Архів Петра Савицького зберігається у Слов'янській бібліотеці у Празі.