2 липня 1884 року в містечку Березна Чернігівської губернії народився один із перших професійних художників Чернігова ХХ ст. Андрій Петусь. Його батько – Євфимій Михайлович – був кустарем-шевцем, мати – Ксенія Миколаївна – бублейницею.
  Читати хлопець навчився у місцевого дяка, ази освіти здобув у Березнянській чотирирічній приходській школі. Батько сподівався, що син успадкує його ремесло, тому з дитинства почав залучати хлопця до шевської справи. Але це зовсім не цікавило малого Андрія. З ранніх років у нього проявився неабиякий хист до малювання. Хлопець мріяв стати якщо не художником, то хоча б маляром.
  На той час у Березні було кілька іконописних майстерень. Учнем однієї з них після закінчення школи став Андрій Петусь. У 1904 році він подався до Києва, плекаючи надію вступити до художнього училища. Довгих сім років працював підмайстром в артілі художників-іконописців, улітку вирушав на заробітки в Березну, Слобідку, Білу Церкву. Здійснити свою мрію Андрієві Юхимовичу вдалося лише в 1911 році. Серед його вчителів були О. О. Мурашко, М. К. Пимоненко, Ф. Г. Кричевський, Ф. С. Красицький, Г. К. Дядченко та ін.
  У 1913–1914 рр. Андрій Петусь паралельно з навчанням у художньому училищі відвідує студію Олександра Мурашка, чия майстерність як рисувальника й колориста вплинула на захоплення молодого митця графікою. Про це свідчать його жіночі пастельні портрети: "Леся" (1917), "Наталка" (1924), "Оксана" (1924). Живописні твори Петуся, як і графічні, спираються на міцну реалістичну основу і свідчать про високу технічну підготовку. Серед них, зокрема, "Портрет дівчини" (1912), "Портрет матері" (1946).
  Закінчивши в 1914 році навчання в училищі і здобувши професію вчителя малювання та креслення в середніх навчальних закладах, Андрій Петусь, за рекомендацією товариша по училищу, дістав місце викладача малювання в Маріуполі, де став членом об'єднання місцевих художників, брав участь у мистецьких виставках 1915 та 1917 рр. Виконав ілюстрації до "Малого Кобзаря" (1920) – однієї з перших книг, видрукуваних українською мовою в Донбасі.
  З Маріуполем пов'язаний і початок подружнього життя художника. Тут він знайомиться із Зоєю Данилевич – чернігівською шкільною викладачкою, з якою одружується в Чернігові 1916 року.
  Наприкінці червня 1922 року подружжя Петусів переїжджає до Чернігова. Андрій Юхимович працює викладачем малювання у школах, веде численні гуртки малювання, вступає до Чернігівського наукового товариства, організовує місцеве об'єднання митців реалістичного напряму – філію Асоціації художників Червоної України, яку очолює з 1927 до 1929 та з 1931 до 1935 року.
  Першим серйозним звітом чернігівської філії стала виставка мистецьких творів, організована в Чернігові у вересні 1928 року за участю художників Києва та Харкова. Для невеликого міста, яким на той час був Чернігів, така подія мала значну вагу. Адже, по суті, виставка мала республіканське значення. Андрій Петусь виступив тут і як організатор, і як один із учасників. Його творчий доробок було представлено 14-ма творами портретного та пейзажного жанрів у техніці олійного живопису, пастелі, туші, сангіни.
  У 1933 році Черніговом прокотилася хвиля репресій. Членство в Чернігівському науковому товаристві та участь у його заходах, зокрема в урочистій вечері з нагоди 100-річчя від дня народження Леоніда Глібова, використання на службі й у побуті української мови – все це призводить до того, що подружжя залишається без роботи і в 1935 році переїздить до міста Істра Московської області. Під час наступу нацистських військ держав гітлерівського блоку на Москву в 1941 році сім'ї Петусів довелось евакуюватися до Джамбула (Казахстан), і тільки після звільнення Чернігова в 1944 році художник повертається до міста.
  У Чернігові Андрій Петусь працює на різних посадах у художньо-виробничих майстернях, продовжує викладацьку роботу в середніх школах, у художній студії при Чернігівському будинку народної творчості, вступає до Чернігівського товариства художників.
  У вересні 1946 року, виконуючи завдання Чернігівського міськкому партії, художник створює малюнки будівель Чернігова. На замовлення Чернігівського історичного музею малює портрети партизанських ватажків Чернігівщини. Пише жанрові твори, пов'язані з післявоєнним відродженням міста. Свої мистецькі роботи експонує на 9-й республіканській виставці "30 років Великої Жовтневої соціалістичної революції" (Київ, 1947), обласних художніх виставках 1946 та 1955 рр.
  На пенсію Андрій Юхимович вийшов у 1956 році у віці 72-х років, маючи 56 років загального трудового стажу, з них більше 30-ти – педагогічного.
  26 грудня 1958 року Андрій Петусь пішов із життя. Похований на старому кладовищі Чернігова.
  Займаючись організацією виставок і будучи їх експонентом (починаючи з 1915 року), Андрій Юхимович так і не мав жодної прижиттєвої персональної виставки. Уперше повно його творчість була репрезентована на виставці найстаріших художників Чернігова у травні–червні 1963 року.
  Багато зусиль до популяризації творчості художника доклала його дружина Зоя Василівна, яка була авторкою повідомлень про нього в чернігівській пресі. Майже всі твори художника вона подарувала Чернігівському історичному музею, де в 1974 році була проведена перша персональна виставка з нагоди 90-річчя від дня народження митця. У 1984 році твори Андрія Петуся були передані до фондів художнього музею. Наступна персональна виставка художника до 120-річчя від дня народження відбулася вже у Чернігівському обласному художньому музеї ім. Григорія Галагана у 2004 році.
  Творча особистість Андрія Петуся (1884–1958) залишається знаковою і нині. Адже без неї неможливе висвітлення сторінок історії образотворчого мистецтва Чернігова 1920–1950-х рр. Творча спадщина художника пройнята ідеями любові до рідного краю, шани до людей, що тут живуть і працюють.