"Великою пирятинською дорогою простягаються пшеничні поля, бачимо отари овець, криниці-журавлі. З великого шляху поворот на Линовицю. Ліворуч видніється в зелені садів село з білою кам'яною церквою, а прямо – садиба власника. Дорога, обсаджена віковими липами… Кам'яний білий будинок, зведений 1796 року, з колонами та мезоніном, стоїть посередині. Пірамідальні тополі й біла акація огинають півколом загорожу та в'їзні ворота". Так описував селище Линовицю, що на Прилуччині, відомий художник ХІХ століття Лев Жемчужников. Саме в цій мальовничій місцевості, у родовому Линовицькому маєтку, що дістався його батькові Петру Антоновичу де Бальмену з посагом дружини Софії Башилової, 28 липня 1813 року народився художник, письменник, офіцер Яків де Бальмен.
  Він був старшим сином, спадкоємцем. Окрім Жака (так Якова називали в родинному колі) у батьків було ще четверо дітей. Дитинство Якова де Бальмена минуло в Линовиці та Мойсівці (між Прилуками й Пирятином). У першому селі він народився, у другому часто бував у родичів.
  Здобувши домашню освіту, в 1830 році Яків відмінно склав іспити і був зарахований вільним слухачем до Ніжинської гімназії вищих наук. За два роки він успішно її закінчив, одержавши право на чин 12 класу, тобто такий, як і у випускників університету, що захистили кандидатський диплом.
  Перша проба пера майбутнього письменника – це його таємний студентський щоденник, записи в якому датовані періодом навчання в Ніжині. У щоденнику автор в аналітичній формі висловив своє ставлення до тогочасної дійсності. В основу повістей Яків Петрович поклав відомі йому драматичні факти з життя ніжинських професорів, родичів та знайомих. Згодом, у 1836 році, на цій основі буде написана повість "Уривки із занедбаного щоденника". Яків де Бальмен, продовжуючи літературні традиції ніжинських вихованців, пише низку повістей: "Самогубець" (1834), "Вигнанник" (перший в українській літературі твір, присвячений декабристам), "Не дістанься нікому…" та ін.
  Мине багато років, і в полтавському обласному архіві дослідник Андрій Кузьменко відшукає 12 повістей Якова де Бальмена, написаних протягом 1830-х років, під час служби. Сім із них у 1988-му були видані окремим томиком у Харкові.
  20 жовтня 1832 року Якова Петровича було зараховано унтер-офіцером Білгородського уланського полку. Під час військової служби Яків де Бальмен не розлучався з альбомом для малювання, який був для нього своєрідним щоденником: малюнки пером з'являлися на альбомних аркушах із зазначенням дат і місця дії. Особливо багато малював Яків у Красноставі ("В Польше чудесно", – писав він Вікторові Закревському, зітхаючи: "Одно только, что вообще вся военная служба мне страх как обрыдла"). Згодом красноставський альбом 1838–1839 років, який довго зберігався в Линовиці, потрапив до рук мистецтвознавця Євгенія Опочініна, і той, ознайомившись із двома сотнями малюнків, був вражений: "Це ціла галерея сцен сімейного поміщицького, військового й суспільного життя 30-х років, яскрава й жива панорама побуту, що відійшов, побуту гоголівської епохи".
  Є. Опочінін показав альбом відомому художникові В. Сєрову, який обрав 89 малюнків, і, зрештою, 1909 року в Москві побачила світ книга "Гоголевское время. Оригинальные рисунки графа Я. П. де-Бальмен (1838–1839 гг.)" – перший і єдиний досі альбом призабутого художника, який до того ж був Шевченковим другом.
  Знайомство з Тарасом Шевченком відбулося влітку 1843 року, коли Яків перебував у відпустці, на балу у хрещеної в селі Мойсівка (нині Золотоніського району Черкаської області). Шевченкові одразу сподобався молодий енергійний офіцер, що служив ад'ютантом у генерала Лідерса. Жартома Якова Петровича називали Дибайлом, перефразовуючи на український лад його французьке прізвище де Бальмен.
  Чимало спілкувався Яків з Тарасом і в гуртку "мочеморд", на чолі якого стояв Віктор Закревський. Обидва добре володіли тим специфічним епістолярним стилем, який був своєрідним кодом спілкування "мочеморд". Зібрання цього екзотичного товариства відбулося 22–23 січня 1844 року в селі Вейсбахівка (тепер Білорічиця Прилуцького району). Крім Я. де Бальмена й Т. Шевченка були І. Корбе та В. Закревський. 22 січня вони написали жартівливого листа у формі гетьманського універсалу і надіслали його в с. Турівку до поета й історика М. Маркевича. У листі Маркевичу пропонувалося прибути до гетьмана в село "Безбухівку" (Вейсбахівку). Підписалися жартівники вигаданими іменами: полковник Корбе – компанійським полковником Корбою, Закревський – генеральним старшиною Вихтором Мочеморденком, а Яків де Бальмен – військовим осавулом Яковом Дибайлом.
  У 1844 році Яків разом зі своїм двоюрідним братом Михайлом Башиловим (1821–1870 роки) виготовив прецікаву збірку "Кобзар", у якій латиницею (власне – польськими літерами) переписано твори, вміщені у виданні "Кобзаря" 1840 року, а також поеми "Гайдамаки" й "Гамалія". І все це – в супроводі численних ілюстрацій, заставок, кінцівок, заголовних літер. Михайло ілюстрував "Кобзаря", Яків – поеми, і то були взагалі перші ілюстрації до творів поета.
  20 липня 1844 року Яків де Бальмен переслав із Одеси ошатну рукописну збірку Вікторові Закревському, щоб той передав Шевченкові. У 1845 році дорогою у Прилуки Тарас Шевченко вирішив погостювати у Закревських у Березовій Рудці. Там він дізнався, що де Бальмен перебуває на війні на Кавказі. В. Закревський передав Т. Шевченку подарунок Якова де Бальмена – переписану латинкою та ілюстровану ним і Михайлом Башиловим збірку "Вірші Т. Шевченка".
  Подарунок де Бальмена й розповіді Закревського про події на Кавказі навіяли Шевченкові невеселі думки, і він на одному з чистих аркушів щойно одержаної книжки олівцем написав: "За горами гори, хмарою повиті, /Засіяні горем, кровію политі…". Ці слова стали початком відомої поеми.
  А коли поет знову, вже у жовтні 1845 року, був у Березовій Рудці, йому повідомили про загибель друга в Даргинському поході. І Віктор Закревський, і Тарас Шевченко були глибоко засмучені звісткою. Від Закревського Тарас Григорович наприкінці жовтня 1845 року поїхав до Переяслава і тут 18 листопада завершив роботу над поемою "Кавказ". Фінал цієї трагічної поеми-симфонії вінчають рядки про Якова де Бальмена.

  О друже мій добрий!
  Друже незабутній!
  Живою душею в Украйні витай,
  Літай з козаками понад берегами,
  Розриті могили в степу назирай.
  Заплач з козаками дрібними сльозами
  І мене з неволі в степу виглядай.

  Штаб-ротмістр Яків де Бальмен загинув 26 липня (14 за ст. ст.) 1845 року під час Даргинського походу, коли після зруйнування резиденції Шаміля Дарго російські війська відходили на старі позиції. Корпус Лідерса, що рухався за авангардом і відірвався від основної колони, опинився у пастці, ущелина була перекрита завалом. Щоб установити зв'язок з головнокомандувачем та розвідати ситуацію, генерал відрядив свого ад'ютанта де Бальмена, якого вбили в сутичці з чеченським загоном у районі Шуанійських висот. Тіла його так і не знайшли, тільки сумку з малюнками, що розкривали кавказькі події.