Визначний український письменник, фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач, критик, редактор, видавець, філософ історії Пантелеймон Куліш народився 7 серпня 1819 року в містечку Вороніж Глухівського повіту Чернігівської губернії (тепер Шосткинський район Сумської області) в сім'ї заможного селянина Олександра Куліша і дочки козацького сотника Івана Гладкого – Катерини. Дитинство хлопчика минуло на хуторі під Воронежем, де в атмосфері особливої пошани до народних традицій, слова, пісні, казок, легенд формувався характер майбутнього письменника.
  Пантелеймон Куліш здобував освіту в Новгород-Сіверській гімназії. У 1838 році, не закінчивши повного гімназійного курсу, він спробував вступити до Київського університету, однак не склав іспитів. Після цієї невдачі Пантелеймон Олександрович улаштувався працювати домашнім учителем і самотужки готувався до нових екзаменів. Він не мав документального підтвердження свого дворянського походження, хоча батько й був вихідцем із козацько-старшинського роду, тож спочатку вступити до престижного Київського університету не вдалося. Але 1839 року Пантелеймон Куліш таки був зарахований на правах вільного слухача на історико-філологічне відділення філософського факультету. Здобуті знання дозволили Пантелеймонові Олександровичу дістати місце викладача в Луцькому дворянському училищі. Пізніше він працював на різних посадах у Києві та Рівному. У цей же час Пантелеймон Куліш заявив про себе як письменник. Він опублікував перші розділи роману "Чорна рада" в журналі "Современник" за 1845 рік і здобув визнання громадськості. Згодом, за рекомендацією Петербурзької академії наук, Пантелеймон Куліш дістав направлення за кордон для вивчення слов'янських мов, історії, культури і мистецтва. Разом з ним виїхала молода дружина Олександра Білозерська.
  У квітні 1847 року у Варшаві Пантелеймона Олександровича заарештували за належність до Кирило-Мефодіївського товариства. Після тривалих клопотань Олександри Михайлівни він отримав не надто суворе покарання, яке закінчилося поселенням у Тулі. Згодом скасували і цей режим і Пантелеймон Куліш оселився в Петербурзі із забороною друкувати свої твори. Зрештою в 1856–1857 роках Пантелеймон Олександрович видав двотомник "Записки о Южной Руси", роман "Чорна рада", український буквар і читанку "Граматка", "Народні оповідання" Марка Вовчка за його редакцією. Письменник відкрив власну друкарню. У 1873 році в Петербурзі, перебуваючи на посаді редактора "Журнала Министерства путей сообщения", Куліш підготував тритомне видання "История воссоединения Руси", яку з розчаруванням та обуренням зустріла українська громадськість (гострому осуду працю піддали, зокрема, Леонід Глібов, Борис Грінченко). Сам Куліш поступово розчарувався в державній службі і своїх "москвофільських" орієнтаціях.
  У 1883 році Пантелеймон Олександрович з дружиною Олександрою Михайлівною (відомою письменницею Ганною Барвінок) оселився на хуторі Мотронівка поблизу Борзни, в маєтку Білозерських. Тут він господарював, творив, уклав збірку статей і художніх творів "Хуторская философия и удаленная от света поэзия", намагався залучити до спільної культурницької діяльності українських та польських інтелігентів з Галичини. Пантелеймон Олександрович приглядався до мусульманського світу, передусім – до етичних засад ісламу. Його перу належать поема "Магомет і Хадиза", драма у віршах "Байда, князь Вишневецький". Пантелеймон Куліш переклав українською Шекспіра, Гете, Байрона, Шиллера, Гейне, Міцкевича, видав у Женеві третю збірку поезій "Дзвін", завершив історіографічну працю у трьох томах "Отпадение Малороссии от Польши". Але найголовнішою справою свого життя він вважав переклад Біблії українською мовою. На це пішло майже пів століття невтомної праці. Систематично працювати над перекладом Пантелеймон Куліш почав у 60-х роках XIX століття, але пожежа в Мотронівці, що сталася 6 листопада 1885 року, ледь не поклала кінець роботі. Вогонь знищив не лише будинок, а й переклад Старого Заповіту. Пантелеймон Олександрович починає все спочатку і займається перекладом аж до своєї смерті. Саме в цей період Пантелеймон Куліш на честь дружини перейменував Мотронівку на Ганнину Пустинь, а вона у свою чергу назвала хутір Кулішівкою по смерті Куліша, яка сталася 14 лютого 1897 року.
  Іван Франко називав Пантелеймона Куліша "перворядною зіркою в українському письменстві". Водночас він зауважував, що у Куліша "друга половина думки б'є першій в пику". Це висловлювання було обумовлене непослідовністю Пантелеймона Олександровича, суперечливістю натури, що позначалося і на його творчості. "Куліш – це якась фатальна помилка, – писав у прощальному слові про нього Микола Вороний. – …Тяжко знайти такого другого чоловіка, що рівночасно заподіяв би Україні і стільки шкоди, як Куліш. Та проте, які б не були його провини, заслуги його певно перевищують їх!".
  На хуторі Мотронівка (нині частина села Оленівка Ніжинського району) споруджено історико-меморіальний музей-заповідник "Ганнина Пустинь". У 1999 році розпочалося будівництво комплексу, було впорядковано місце поховання подружжя Кулішів та брата Ганни Барвінок – Василя Білозерського, встановлено мармурові надмогильні плити і хрести. Поряд розташовані капличка святого Пантелеймона, споруджена у 2001 році, та реконструкція хреста, поставленого Ганною Барвінок на честь свого чоловіка в 1897-му.
  Сюди приїздять люди, щоб відвідати ці благословенні місця, вклонитися могилам, походити стежками, якими ходили Пантелеймон Куліш і Ганна Барвінок, покласти квіти до підніжжя пам'ятників цим видатним людям.