Зимові свята в Україні з давнини починаються 4 грудня зі свята Введенння в храм Пресвятої Богородиці, "коли вводиться літо у зиму". Цей день віщує, яким буде наступний рік: урожайним чи ні, посушливим чи дощовим. З цього дня у хліборобському розумінні починає спочивати земля, яку не можна копати лопатою аж до Благовіщення (7 квітня). Обряди зимового циклу пов'язані не тільки з періодом очікування весни як часу сівби, а й з давніми міфами про народження Всесвіту.   У зимовому циклі простежується двочастинна структура давньої обрядовості: зустріч – проводи. Зустріччю предків на Свят-вечір розпочинався період найважливіших зимових свят – Різдвяні свята, котрі закінчувалися проводами на Водохреща. Різдвяний цикл свят був пов'язаний із відродженням нового сонця, яке відтоді починає щораз вище підноситися і тепліше пригрівати. У ньому було найбільше обрядових дійств, якими намагалися забезпечити здоров'я, щастя і достаток; багато з них також було спрямовано на вшанування покійних предків. У цей період українці колядували та щедрували – співали ритуальних пісень-побажань господарям осель та їхнім домочадцям.   Умовно завершував зимовий цикл святкових дат, за сучасним церковним календарем, день Петра Вериги (29 січня). З ним народне повір’я пов'язувало прикмети, за якими визначали настання весни, передбачали, яке буде літо.   На книжково-ілюстративній виставці "Зимові свята: традиції та сучасність", влаштованій у відділі мистецтв, представлені книги, ілюстрації з альбомів, статті з українських мистецьких періодичних часописів, в яких розповідається про традиції зимового циклу українців від давнини до сьогодення. Окремим розділом представлені колядки, щедрівки та духовні пісні, вміщені в нотних виданнях та на компакт-дисках. На виставці також представлені сценарії на допомогу вчителям по проведенню святкових заходів, які виховують естетичне ставлення до навколишнього світу та відроджують традиції українського народу.