Феофан (Єлеазар) Прокопович (Теофан Прокопович) – український богослов, письменник, поет, математик, філософ, ректор Київської академії (1710–1716 рр.), архієпископ Великоновгородський та Великолуцький.
  Різнобічність обдарувань, енциклопедичність знань, видатні досягнення в галузі науки й політики без сумніву дозволяють поставити його в ряд геніїв людства. Праці Феофана Прокоповича торкаються фізики, філософії, математики, астрономії, логіки, наук про державу і право, теології.
  Єлеазар Прокопович народився у Києві 18 червня 1681 р. в родині крамаря Церейського. Після смерті батька й матері опікуном хлопчика став дядько по матері Феофан Прокопович, намісник київського Братського Богоявленського монастиря, професор і ректор Києво-Могилянського колегіуму.
  Дядько віддав Єлеазара до початкової школи при монастирі. Після її закінчення Єлеазар стає студентом Києво-Могилянського колегіуму. В роки навчання був одним із кращих учнів, добре опанував церковнослов'янську, грецьку й латинську мови, не раз перемагав у наукових диспутах, крім традиційних для колегіуму дисциплін вивчав твори європейських філософів. Після смерті дядька, Феофана Прокоповича, юнака підтримував київський митрополит Варлаам Ясинський.
  1698 року Єлеазар закінчує Києво-Могилянський колегіум і вирішує продовжити освіту. Того самого року вступає до Володимир-Волинського уніатського колегіуму, живе у василіянському монастирі, де приймає унію й постригається в ченці під іменем Єлисея. Уніатський Володимир-Волинський єпископ Заленський помітив незвичайні здібності молодого ченця і сприяв його переведенню до Римської католицької академії св. Афанасія, де готували богословів для поширення католицизму серед прихильників східного православ'я.
  У Римі Єлисей користувався ватиканською бібліотекою, крім богословських наук вивчав твори древніх латинських та грецьких філософів, істориків, пам'ятки старого й нового Риму, засади католицької віри та організації папської церкви, ознайомлювався з творами Томмазо Кампанелли, Галілео Галілея, Джордано Бруно, Миколая Коперника. 28 жовтня 1701 року залишає Рим, не закінчивши повного курсу академії. Пішки проходить Францію, Швейцарію, Німеччину, деякий час студіює в місті Галле, де ознайомлюється з ідеями реформаторства.
  1704 року Єлеазар Прокопович повертається в Україну, спершу в Почаївський монастир, потім у Київ, зрікається католицької віри, проходить єпітимію і постригається у православні ченці, прийнявши ім'я Феофана в пам'ять про свого дядька.
  З 1705 року Феофан Прокопович викладав риторику, піїтику та філософію у Києво-Могилянському колегіумі, уклав курс піїтики й риторики, написав трагікомедію "Володимир", присвятивши її гетьману Іванові Мазепі. Водночас пише й виголошує богословсько-філософські проповіді, завдяки яким був помічений київським генерал-губернатором Д. Голіциним.
  1707 року Феофан Прокопович стає префектом Києво-Могилянської академії.
  1711-го – вирушає у складі почету царя Петра I у Прусський похід, під час якого в Яссах виголошує з нагоди річниці Полтавської битви проповідь, що сподобалася цареві. Після повернення до Києва Феофана Прокоповича призначено ректором Києво-Могилянської академії і професором богослов'я. Водночас він стає ігуменом Братського монастиря.
  1716 року, за бажанням Петра I, Феофан Прокопович переїжджає до Петербурга.
  1718-го – призначений єпископом Псковським і Нарвським. Феофан Прокопович стає наближеним до царського двору. Пише на замовлення царя книги "Апостольська географія", "Коротка книга для навчання отроків", "Духовний регламент".
  1721 року – призначений віцепрезидентом найсвятішого Синоду, головою якого був виходець з України Стефан Яворський.
  1724 року Феофан Прокопович, за наказом царя, пише указ про устрій чернецтва, який упорядковував і регламентував монастирське життя за взірцем давніх монастирських статутів, спрямовував чернече життя на користь суспільству. Письменник бере активну участь у здійсненні реформ у Росії. Після смерті Петра I Феофан Прокопович сприяє сходженню Катерини I на трон.
  1725 р. Феофана Прокоповича призначено архієпископом Новгородським і першим членом Синоду, фактичним главою Російської Православної Церкви. Він бере участь в організації Російської академії наук, очолює так звану "учену дружину" діячів культури, до якої належали Татищев, Кантемір та ін. Останнє десятиріччя життя майже залишив діяльність ученого, зазнавав переслідувань з боку противників петровської політики, які плели навколо Прокоповича інтриги, намагаючись позбавити його високого становища в церковній ієрархії.
  19 вересня 1736 року Феофан Прокопович помер у Новгороді. Похований у Новгородському Софійському соборі.
  1979 року в Києві вийшов тритомник лекцій з риторики, логіки, фізики, математики й етики, які читав Феофан Прокопович у Києво-Могилянській академії в 1705–1709 рр.
  Феофан Прокопович – автор "Букваря", за яким багато десятиліть навчалися українці, росіяни, білоруси, греки, молдавани, серби, грузини, болгари. Його твори були дуже поширені в усіх східнослов'янських країнах. Скажімо, в Сербії "Первоє ученіє отрокам" витримало 7 перевидань.
  Курс теології Феофана Прокоповича опубліковано латинською мовою в Кенігсберзі в 70-х рр. ХVІІІ ст. у трьох томах, і, тоді ж, у Лейпцигу, – в шести томах. Твори Феофана Прокоповича видавалися українською, латинською, старослов'янською, німецькою, англійською, французькою, шведською та іншими мовами.
  Працівники відділу документів із гуманітарних наук Чернігівської ОУНБ ім. В. Г. Короленка підготували книжкову виставку творів Великого мислителя та авторських публікацій, присвячених Феофану Прокоповичу.

  Список літератури:
  1. Коваленко Л. "Володимир" Феофана Прокоповича – зразок шкільної драми : 9 клас / Л. Коваленко // Українська література в загальноосвітній школі. – 2011. – № 6. – С. 28–30.
  2. Котомкин Н. Реформатор церкви. Феофан Прокопович хотел приблизить русское православие к протестантизму / Н. Котомкин // Загадки истории. – 2017. – № 8. – С. 28–29.
  3. Кухар. Л. А. Великий вчений, просвітитель, гуманіст : До 320-річчя від дня народження Феофана Прокоповича (1681–1736) / Л. А. Кухар // Календар знаменних і пам'ятних дат 2001. ІІ кв. – 2001. – Вип. 2. – С. 96–102.
  4. Литвинов В. Д. Прокопович Феофан // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. – К. : Наукова думка, 2012. – Т. 9 : Прил – С. – С. 27. – 944 с.
  5. Перлини духовності : в 2 кн. Кн. 1. Твори української світської літератури від часів Київської Русі до XVII ст. / [упоряд., авт. передм. та комент. В. В. Різун]. – Київ : Грамота, 2003. – 559 с.
  6. Прокопович Т. Філософські праці : вибране / Теофан Прокопович. – Київ : Дніпро, 2012. – 615 с.
  7. Прокопович Ф. Філософські твори в 3-х томах. – Київ : Наукова думка, 1981. – 523 с.
  8. Прокопович // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. – К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. – Т. 5 : П – С. – С. 158.
  9. Пономаревський С. Феофан Прокопович як педагог: рецепції та контамінації / С. Пономаревський // Український вимір : [міжнар. зб. наук.-педагог., метод. ст. і матеріалів з України та діаспори] / [Черніг. обл. ін-т післядиплом. пед. освіти ім. К. Д. Ушинського. – Чернігів, 2017. – Число 14. – С. 27–29.
  10. Сюндюков І. Мислитель-кар'єрист, гетьман і цар. Феофан Прокопович і круті зміни світогляду на тлі переломної доби / Ігор Сюндюков // День. – 2020. – 28–29 лют. (№ 37/38).
  11. Сюндюков І. Мислитель-кар'єрист, гетьман і цар. Феофан Прокопович і круті зміни світогляду на тлі переломної доби / Ігор Сюндюков // День. – 2020. – 6–7 берез. (№ 42/43).