Світла інтуїція природи (до 85-річчя від дня народження Євгена Гуцала)

Світла інтуїція природи (до 85-річчя від дня народження Євгена Гуцала)

13.01.2022
85
  Євген Пилипович Гуцало народився 14 січня 1937 року в селі Старий Животів (тепер Новоживотів Оратівського району Вінницької області). Його батьки були сільськими вчителями. Після закінчення школи Євген хотів вступити до Київського університету ім. Т. Г. Шевченка на факультет журналістики. Екзамени з усіх предметів юнак склав на п'ятірки, але на останньому, з географії, його просто "завалили". Як пізніше виявилося, за негласним розпорядженням тодішньої влади до столичних вишів було заборонено приймати тих, хто під час війни залишався на окупованій території. Але майбутній письменник понад усе хотів здобути освіту, тож у 1955 році Євген Гуцало вступає на історико-філологічний факультет Ніжинського педагогічного інституту ім. М. В. Гоголя, який закінчує в 1959 році. В інституті він одразу ж почав займатися в літературній студії. В аудиторії, де відбувалися заняття, збиралися не лише учасники студії, але й ті, хто приходив послухати твори молодих студійців. У перший рік навчання Євгена студію очолював член Спілки письменників СРСР Олександр Дмитрович Королевич, більш відомий у літературі як Лесь Гомін. Палкий патріот України, він і своїм студійцям прищеплював любов до рідного слова, і в 1957 році ніжинська міськрайонна газета опублікувала перше оповідання майбутнього письменника, яке називалося "Рояль". Огульно звинувачений у націоналізмі, Лесь Гомін у 1957 році полишив інститут, а літературну студію очолив кандидат філологічних наук Андрій Костянтинович Касіянов, у минулому партійний апаратник, людина, яка на власній долі знала, що таке "ідеологічна перековка". Дискусії на студії стали обережнішими, більше уваги приділялося роботі над мовою у творах студійців. Коли Євген навчався на останньому курсі, студією став керувати випускник аспірантури Ленінградського педінституту, згодом доцент кафедри зарубіжної літератури НДПІ Дмитро Сергійович Наливайко, нині лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка, академік, доктор філологічних наук. Людина глибоких демократичних переконань, патріотично налаштований, з енциклопедичними знаннями, він вніс у роботу літературної студії, за висловом Леоніда Горлача, "свіжий подих правди". Студієць і керівник студії дуже подружилися. Гуцало був вірний цій дружбі до останніх хвилин життя. Береже пам'ять про товариша і Дмитро Сергійович.
  Після закінчення інституту Євген Гуцало працював у газетах Вінниччини, Львівщини, Чернігівщини. Він дебютував у літературі як автор камерного жанру, стрімко досяг у ньому високого рівня художньої майстерності. Лірико-поетичний струмінь переважав на перших етапах його творчості. Євген Гуцало намагався емоційно захопити навколишній світ – світ людини, природи і суспільства в їх неподільній єдності – в орбіту свого творчого сприйняття й відображення. Письменник швидко віднайшов емоційний контакт з читачем, його оповідання і повісті користувалися популярністю в українського читача, перекладалися російською та іншими мовами.
  Усе в його житті підпорядковувалося літературній роботі. Можна було сказати: спосіб життя – як постійне читання і писання. Євген Гуцало якось сказав, що любов до літератури й читання прокинулась у ньому ще в зовсім дитячі роки і з часом уже не згасала, а тільки дужчала. У дитинстві, в перші повоєнні (частково і воєнні) роки дуже цікаво було довідуватися із книжок про життя, якого Євген не знав. У ту пору книжка й була наче самим життям, здавалася значно цікавішою від довколишнього. Бо довколишнє – звичне, знайоме, щоденне, а книжка – це дійсність незнана, нова, екзотична, з безліччю пригод, почуттями героїв, з якими не могли зрівнятися, певно, нічиї емоції – ні твої власні, ні твоїх близьких. Мало хто з письменників устигав прочитувати стільки як він. Гуцало завжди знав усі літературні новинки, він не просто слідкував за творчістю сучасних йому радянських і зарубіжних письменників, а відчував себе невід'ємною складовою загальнолітературного процесу. Слід сказати, що письменник не тільки встигав перечитувати все найважливіше з української літератури, а й багато що з того рецензував. Особлива тема – це робота з молодими прозаїками. Євген Пилипович перечитував усе, що вони приносили йому як значному літературному авторитетові, писав передмови, післямови, рекомендації для вступу до Спілки письменників, клопотався за молодь у видавництвах і часописах. Він завжди допомагав тим, кому міг допомогти, і не забував тих, хто допоміг йому. Він часто публічно дякував Миколі Руденку, який порекомендував до друку у "Дніпрі" добірку його оповідань "Люди серед людей", з якої майже тріумфально почався письменник Євген Гуцало, Павлові Загребельному – тоді головному редакторові "Літературної України", який узяв Євгена на роботу в редакцію письменницької газети й постійно публікував у часописі його "малу прозу".
  Саме завдяки Євгенові Гуцалу в Україні від середини шістдесятих до вісімдесятих запанував новелістичний бум. Невибагливий у сюжетах, письменник був сильний в іншому – мовному живописі. Імпресіоністичний стиль його творів (від фр. impression – враження), головною ознакою якого в літературі була відсутність чітко заданої форми і прагнення передати предмет в уривчастих штрихах, які миттєво фіксували кожне враження та виявляли, однак, при огляді цілого свою єдність і зв'язок. Це давало змогу вести оповідання через такі, ніби схоплені навмання, деталі, що порушували строгу погодженість оповідального плану та принципу відбору істотного, але своєю "бічною" правдою надавали розповіді надзвичайної яскравості і свіжості, а художній ідеї – несподіваної розгалуженості й багатоликості і не лише не ламали художніх принципів реалізму, а збагачували їх. В українській літературі поетика імпресіонізму, серед інших, відбилася у творчості М. Коцюбинського, В. Стефаника, М. Хвильового.
  Євгенові Гуцалу притаманні м'яка поетичність, артистизм, акварельна прозорість слова. У його перших оповіданнях герой часто-густо зливається зі світом природи, начебто виражає це сферою своїх емоцій, а світ природи, у свою чергу, віддзеркалює саму людину. Тобто це – двоєдина сутність: природа мислить і почуває світом людини, а людина мислить і почуває світом природи, і це, мабуть, найбільше допомагає виражатися самому героєві. Пейзаж тут слугує не тільки традиційним засобом, що передає психологічний стан персонажа, є не лише тлом для сюжету, а і своєрідною метафорою, в якій закодовано сутність персонажа і навіть твору. Кольори, звуки природи накладаються на відчуття людини, тонко переплітаючись у гармонійному малюнку. Наприклад, спокійний, лагідний настрій погожого осіннього дня відповідає теплому настроєві діда з оповідання "Багряне листя". "День сонячний, і дідові добре ходити серед проміння, витрюхувати в ньому, ніби в прозорій непевній річці. .  Тепло залазить до тіла, сиплеться в душу, і в душі так само блискає сонце, як у небі. .".
  Окремо слід згадати про "Оленя Августа". Цей твір можна назвати програмним для тодішнього Гуцала. Тут – і глибока алегорія, в якій автор зашифрував дуже важливі для нього творчі принципи, й автобіографія – не подієва, а духовна. Письменник з цілковитим правом міг би назвати себе отим хлопчиком, обдарованим здатністю бачити те, чого не дано бачити комусь іншому. Не випадково ім'я героя – Женя. Автор розповідає, як хлопчина привернув до себе увагу кінорежисера, а той, бажаючи перед ним похизуватися, запропонував зіграти у фільмі, якого зовсім не збирався знімати, бо щойно це придумав. А коли хлопчик став фантазувати, розповідаючи про майбутній фільм, розлютився і прогнав малого, адже побачив, що природа не пошкодувала для Жені таланту зовсім по-іншому бачити світ, чого був позбавлений сам режисер. Але він, режисер, сам того не бажаючи, зробив для хлопчини добро, бо розбудив у ньому творчу уяву, про яку той і не здогадувався.
  Оповідання "Олень Август" друкувалося як у дорослих, так і в дитячих книжках. Євген Гуцало видав декілька дитячих книжок, але дитячим письменником його не вважали. Надто вже незвичними були ці твори. Не було зрозуміло – автор пише для дітей чи про дітей, але – для дорослих.
  В інтерв'ю Миколі Жулинському письменник говорить про три етапи своєї творчості. Перший – лірико-поетичний: книжки "Яблука з осіннього саду", "Скупана в любистку", "Серпень, спалах любові", деякі дитячі збірки, тобто це – початок його творчості. Далі був реалістичний: повісті "Мертва зона", "Родинне вогнище", "Сільські вчителі", "Шкільний хліб", "Подорожні", чимало оповідань. За своєю стилістикою вони дуже відрізняються від попередніх творів. У шістдесятих роках, у короткий час хрущовської "відлиги", коли писалися ці твори, суспільство чекало правдивого слова про війну і післявоєнний час, тому вони були не просто літературними творами, а мали суспільну вагу. Це були повісті про випробування війни та післявоєнний час, коли люди у напівзруйнованому селі ходили у фуфайках, чунях, полотні, їхня робота була дуже важкою і майже не оплачувалась. У автора, вихідця з учительської родини, була необхідність розповісти також і про сільських учителів тих часів, які мало відрізнялися від селян, чиїх дітей вони вчили, бо змушені були порати городи, вести господарство, тому що інакше просто не вижили б. Третій етап – химерно-гротескний – до певної міри став відповіддю на утиски творчої інтелігенції, які розпочалися у брежнєвські часи. Євген Гуцало не став дисидентом, але й не "перелицювався", не почав писати під замовлення. Він пише реалістичні твори, а потім на початку 80-х один за одним з'являються три "химерні" романи: "Позичений чоловік", "Приватне життя феномена", "Парад планет". Читачі і критики були вражені. Євген Гуцало, який для всіх був неперевершеним стилістом, тонким ліриком, поетом у прозі, стає автором роману-трилогії, в якому життя простого селянина Хоми Прищепи постає у неймовірному, фантастичному, а то і гротескному світлі. Власне, це роман абсурду, де колгоспне життя з його "героїчними буднями" – боротьбою за врожай та високі надої – переплітається з містичними прозріннями головного героя, спілкуванням з позаземними цивілізаціями, провіщенням майбутнього та іншими чудесами. І що привертає до себе увагу читачів – це мова романів, її виразна національна своєрідність. Питомо українські призабуті фразеологізми, ідіоми, діалектизми… І видається, що насправді головна дійова особа – не дивак і пройдисвіт, джиґун і мудрець Хома Прищепа, а саме вона, українська мова, мова – як герой твору, як мистецька проблема.
  На початку дев'яностих настав іще один етап його творчості. Євген Гуцало раптом почав писати публіцистику. Це також стало маленькою сенсацією і ще одним свідченням багатогранності Гуцалового обдарування. Твори із збірки "Ментальність орди", написані більш ніж чверть століття тому, здаються написаними щойно, в час російсько-української війни. Говорячи про статтю Д. С. Лихачова "Нельзя уйти от самих себя... (Историческое самосознание и культура России)", яка була опублікована в журналі "Новый мир" № 6, письменник намагається проаналізувати, як він каже, лише один нюанс російського національного характеру. "У глибинах національного характеру, – пише він, – себто в глибинах менталітету, – коріння і причини саме такої, а не іншої, історії народу, характеру її державності, майбутнього його держави, а також стосунків з іншими етносами, іншими державами". Євген Гуцало вважає таким нюансом розбійництво, намагання загарбати все, що навколо, а потім захоплювати знову і знову. Аналізуючи фольклор як дзеркало національного характеру, зокрема билини, пісні про розбійників, яких дуже багато в російській народній творчості, він згадує слова Герцена про те, що у піснях розбійнику відводиться благородна роль і всі симпатії звернені до нього, а не до його жертв. І з оцим проявом характеру Україна зіткнулася нині. Статтю "Знак Чечні" Євген Гуцало не закінчив. Інфаркт – і 4 липня 1995 року, коли Євгенові Пилиповичу виповнилося лише 59, письменника не стало.
  Євген Гуцало – лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка, літературної премії імені Юрія Яновського, Міжнародної премії фундації О. та І. Антоновичів, премії Івана Огієнка, його книжки перекладені багатьма мовами світу. Любов до людей, до життя у всій його складності, прагнення відкрити у звичайному незвичайне, у буденному – святкове, у смішному – драматичне, у трагічному – життєствердне є головним у творчості письменника й відкривається в його творах, які були і завжди будуть цікавими для читачів.
 
  Список літератури

  1. Жулинський М. Г. У передчутті радості / Микола Жулинський // Наближення. – К.: Дніпро, 1986. – С. 91–121.
  2. Забарний О. У зоні яскравого таланту: до 80-річчя від дня народження Євгена Гуцала / Олександр Забарний // Літературний Чернігів. – 2017. – № 1 – С. 135–138.
  3. Слабошпицький М. Ф. Поміж дерев і людей, наодинці з собою. Євген Гуцало: літературна біографія на тлі епохи / Євген Гуцало // Хустина шовку зеленого. Повісті, новели, публіцистика / Є. П. Гуцало. – К.: Укр. письменник, 2012. С. 5–27.
  Підготувала Віра Губко, бібліотекар відділу абонемента

Повернутись
Поділитись:

Розклад роботи:

Бiблiотека:
ПН-ЧТ 9:30 – 20:00
СБ-НД 10:00 – 18:00
Інтернет-центр:
ПН-ЧТ 9:30 – 20:00

обслуговування користувачів до 19:45

СБ-НД 10:00 – 18:00

обслуговування користувачів до 17:45

Останній вівторок місяця – санітарний день