Визнаних світовою мистецькою спільнотою оригінальних, виняткових і талановитих українських митців насправді велика кількість, але, на жаль, на Батьківщині, в Україні, знають далеко не про всіх. Наша агресивна сусідка – московія, відома своїми загарбницькими нахилами, мала значний хист до привласнення собі митців з українським (і не тільки) корінням. Вона хотіла стати відомою за рахунок чужих митців, адже своїх самостійно виховати не здатна.
  Сьогодні нашому суспільству дуже важливо знати якомога більше художників українського походження, щоб нарешті виграти цю інформаційну битву за власне мистецтво. Тому відділ мистецтв Чернігівської ОУНБ ім. В. Г. Короленка відкриває цикл інформаційних замальовок "Украдені митці, або Як московія собі Українських Художників привласнила".
  Першою з циклу стане замальовка про художника-футуриста, поета, літературного та мистецького критика Давида Бурлюка.

  Тезово про митця

  • Народився на Сумщині.
  • Жив і творив в Україні, росії, Японії, США.
  • Мав епатажний стиль.
  • Його називають засновником російського та японського футуризму.
  • Хотів провести масштабну виставку своїх робіт у Києві, але отримав відмову від радянської влади.
  • Перші виставки робіт художника в Україні відбулися вже після його смерті в середині 1990-х років.
  • Частина творчого життя була пов'язана з росією.
  • Ніколи не називав себе росіянином.
  • Натомість називав себе "татарсько-запорізьким футуристом".
  • Рідною мовою відзначав українську, але не послуговувався нею.
  • Українська тема була однією з визначних у його творчості та проглядається у більшості картин.

  Біографічна довідка

  Давид Бурлюк народився 9 (21) липня 1882 року на хуторі Семиротівщина поблизу с. Рябушки Харківської губернії (нині це Сумська область). У дитинстві Давид утратив одне око, яке замінив згодом на скляний протез. Пізніше це стало елементом епатажного стилю митця. Навчався в Олександрівській чоловічій гімназії в Сумах. Уже в гімназії його здібності вперше відзначив учитель малювання, художник Олександр Веніг. Художню освіту здобув в Одеському художньому училищі, Казанській художній школі, Мюнхенській школі Антона Ашбе та в Академії Мистецтв – у Вільгельма фон Діца. У мистецькому спадку має близько 350 етюдів пейзажів Херсонщини. З 1908 року починає активно освоювати сучасне художнє життя і незабаром стає одним лідером літературно-художнього авангарду. Цього ж року публікує свою першу декларацію "Голос Імпресіоніста на захист живопису".
  У 1920 році емігрує з родиною в Японію на два роки. За цей час намалював майже 450 картин. Давид Бурлюк зробив вагомий внесок у сучасний японський живопис, тому історики вважають його автором японського футуризму.
  У 1922 році Давид Бурлюк разом із дружиною переїздить до США, де подружжя відкрило видавництво. Видавав у Нью-Йорку журнал "Колір і рима". У 1950-х у Хемпстон-Бейс (Лонг-Айленд) відкрив свою галерею. Мав численні виставки в містах Європи, Австралії та США.
  За життя Давид Бурлюк хотів провести масштабну виставку своїх картин в Україні. У 1962 році він написав листа з пропозицією "[…] привезти в Україну, в Київ, виставку Бурлюка та його друзів – видатних американських художників. Добре було б цю виставку організувати на рідній землі Бурлюка Україні […]". Але радянська влада не дала на це згоди. Перші виставки його робіт у Києві влаштували тільки в середині 1990-х років.
  Давид Бурлюк помер у віці 84 років 15 січня 1967 року у Нью-Йорку, США. Митець заповів, аби його прах розвіяли над водами Атлантики. Так і було зроблено.
  На жаль, на московії українського художника називають "батьком російського футуризму" та й загалом вважають своїм митцем.
  Справді, творче життя Давида Бурлюка було пов'язане з росією. Там він розробив концепцію футуризму, пропагував його серед російських митців, ілюстрував збірки поетів-футуристів, навіть сам написав одну. Завдяки Бурлюкові Володимир Маяковський відбувся як поет. Маяковський розповідав, що український художник щодня давав йому по 5 копійок, аби той міг займатися поезією, не голодуючи.
  Але росіянином художник себе ніколи не називав. Розповідав, що є нащадком запорізьких козаків, називав себе "татарсько-запорізьким футуристом". У своїх "Фрагментах зі спогадів футуриста" згадував: "…З боку батькового – ми українські козаки, нащадки запорожців. Наше вуличне прізвисько "Писарчуки", ми були писарями Запорозького війська. Батько писав вірші російською та українською, але рідною мовою мало. З усіх письменників я Гоголя знав краще всіх, завчивши з нього силу-силенну уривків напам'ять. Тараса Шевченка українською мовою читав нам звичайно батько. Читання "Петруся" завжди закінчувалося слізьми.
  1915-го я намалював картину "Святослав", стиль старовинного українського живопису. Мій колорит глибоко національний. Жовтогарячі, зелено-жовті, червоні, сині тони б'ють ніагарами з-під мого пензля. У своєму житті я намалював безліч українських баских коней".
  На свою ж біду, митець не писав українською мовою. "Пишу поки що російською, але може, що й на рідну українську перейду. Україна була й залишається моєю батьківщиною. Там кістки моїх предків – вільних козаків, що рубалися на славу силі та свободі", – зазначав він у "Фрагментах зі спогадів футуриста".
  Важливе нагадування: спілкуючись та листуючись українською, ви не залишите навіть тіні сумнівів у своїй національній ідентичности та не дасте жодного шансу в майбутньому назвати вас і ваш спадок "вєлікім русскім"… Хоча про що це ми? Навряд чи така "держава" існуватиме в майбутньому.
  У творчому доробку Давида Бурлюка близько трьох тисяч робіт. Перша тема, яка завжди його цікавила, – тема жінки, але лише в одній особі – його дружини Марусі. Друга тематична лінія – Україна, якою був замилуваний митець. Тому серед його робіт стільки квітів і натюрмортів, у кожному з яких можна впізнати деталі, пов'язані з Україною – вітряк, калину, люльку тощо.
  У 2006–2007 роках в Америці відбулася велика виставка "Український модернізм 20–30-х років", де здивована публіка побачила, що фактично всі визначні художники того періоду, котрі фігурували як "російські", насправді – українського походження.
 

В церкві, 1922


П’ятидесятитисячолітня жінка на Марсі, 1922


Портрет мого дядька, 1910-ті


Час, 1910


Кінь-блискавка, 1907


Козак Мамай, 1912


Коні, 1908


На японському персику


Прихід весни та літа, 1914


Українці, 1912
 

  Підготували
  Леся Позняк, бібліотекарка відділу мистецтв,
  Катерина Мехеда, провідна бібліотекарка відділу мистецтв