Софія Яблонська та її "Книга про батька"

Софія Яблонська та її "Книга про батька"

13.06.2022
145
  Присвятити життя мандрам – заповітне бажання багатьох, хоча не кожна людина зважується на це. Більшість так і живе мріями про подорожі, переглядаючи фільми й фото з чужих поїздок. Та є люди, яким належить увесь світ. Такою була Софія Яблонська – журналістка, авторка книжок-бестселерів та фільмів про екзотичні краї. У свої 20 вона вже працювала акторкою в Парижі, а потім об'їздила ледь не весь світ, фотографуючи й пишучи мандрівні нотатки в журналах, які також вийшли як книжки. Софія зі своїм чоловіком-французом Жаном Уденом 15 років жила в Китаї, а далі переїхала до Франції. Жінка інколи відвідувала Україну, але так і не повернулася сюди жити.
  Народилася Софія Яблонська 15 травня 1907 року в Германові. Тепер це Тарасівка Пустомитівського району Львівської області. Уже в юному віці дівчина іноді марила подорожами. От, приміром, коли дізналася про походження ванілі, то подумала:"…ніколи її не побачу, ту далеку країну, яка існує як і ми, тільки по другому боці земної кулі. А може, колись я впаду в дуже глибоке провалля, може проб'ю землю і таки дістанусь до країни, де є ванілія".
  Ці спогади зафіксовані у "Книзі про батька". Узагалі Софія мала дуже тісний емоційний зв'язок з татом – писала, що є немовби його продовженням у цьому світі. Немовлям вона мало не померла, і від хвороби донечку врятував батько, який був не тільки греко-католицьким священником, а й лікарем. Іван Яблонський безплатно лікував селян, і через це з ним декілька разів судилися лікарі. З огляду на духовний сан чоловіка його покарали м'яко – взяли обіцянку, що не лікуватиме більше. Та відмовити хворим отець Іван не міг і надалі… Якось донька запитала батька про те, чому не став медиком.
  "Твоя правда, я хотів бути лікарем і лікувати людське тіло, але ось я зустрів твою маму і закохався, – відповів він. – А що вона була із старого священничого роду й одиначка, тому батьки хотіли віддати її тільки за священника, бо не мали інших дітей. І так я став священником. Ти бачиш, як воно просто, і це не перешкодило мені лікувати хворих", – пояснив тато.
  Через своє москвофільство батько під час Першої світової, в час відступу російських військ із Галичини, затягнув дружину і чотирьох дітей до Росії. Доїхали аж до Таганрога. Десь на Великій Україні, як галичани-українці називали частину своєї батьківщини за Збручем, загинув від тифу молодший із двох синів Мирон-Микола.
  Побачена реальність Росії "вилікувала" отця Яблонського від сентиментів до неї. Сім'я повернулася в Галичину. Чоловік після ретельної перевірки його поглядів отримав парохію в селі Козьова, потім в Ораві біля містечка Сколе і, зрештою, в селі Ялинковате біля Славського. Там і жив сам, бо дружина теж змушена була підробляти: винаймала віллу у Криниці на Лемківщині (нині – Польща) і здавала номери для туристів. Діти, а їх у подружжя залишилося троє – Ярослав-Антоній, або ж Ярко, Ольга і Марійка – почали облаштовувати життя.
  "Книга про батька" – це не поспіхом написаний твір, а виважене рішення, на яке вона довгі роки не наважувалася, робота, над якою працювала впродовж останніх 30-ти років свого життя (яке трагічно обірвалося в автокатастрофі), і твір залишився незавершеним. Оповідь дуже просякнута любов'ю до батька, незважаючи на двоякість його персони, й цінна насамперед описом побуту та приготувань до свят українців у селі на початку ХХ ст., перед Першою світовою і під час неї.
  "Сьогодні починаю книгу, яку неможливо писати, важко читати та поширити", – писала Софія Яблонська. Неймовірно реалістично передана атмосфера страху та напруження періоду Першої світової війни, коли на галицьку землю має вступити російське військо. Також у книзі дуже багато повчань батька Софії, якого вона сильно поважала, що робить оповідь (як вона задумувала) майже посібником з виховання дітей.
  "Ми є на землі, щоби боротись проти часу, інакше він нас поїсть. Коли йому не протидіяти, він робить нас гнилими так, наче б ми вже були мертві. Треба любити речі, любити все, що ти робиш, бо воно робить тебе багатшою за все інше. А головне, треба любити свою працю, бо працювати, значить боротись проти часу, значить творити!"
  Ви обов'язково захочете перечитати цю книгу ще і ще раз, щоб відчути й пережити ту правдивість і відвертість почуттів, переживань, які можна приміряти й до себе...




 
Повернутись
Поділитись:

Розклад роботи:

Бiблiотека:
ПН-ЧТ – 9:30-18:00
ПТ – ВИХІДНИЙ
СБ-НД – 10:00-18:00
Інтернет-центр:
ПН-ЧТ – 9:30-18:00
ПТ – ВИХІДНИЙ
СБ-НД – 10:00-18:00

обслуговування користувачів до 17:45
 

Під час ПОВІТРЯНОЇ ТРИВОГИ

обслуговування користувачів
призупиняється