"Деснянська палітра" була організована 1982 року за ініціативи керівника студії живопису Карпенка О. І. та методиста ОНМЦ Мороза В. І. та зібрала понад 300 народних талантів, людей різного віку та професій. Та всіх їх об'єднала безмежна любов до образотворчого мистецтва, яку вони втілюють у своїх картинах. Олексій Карпенко – самодіяльний художник, офіцер запасу, став першим головою об'єднання. "Деснянську палітру" свого часу очолювали Анатолій Шевченко та Василь Мігрін.
  З 2007 року головою "Деснянської палітри" є Людмила Бешун. Всі учасники об'єднання підвищують рівень своєї майстерності, відвідуючи різноманітні майстер-класи, беручи участь у багатьох виставок, що проходять на Чернігівщині та за її межами. Персональні виставки учасників об'єднання кожного року експонуються у виставкових залах Чернігова та в ЧОУНБ ім. В. Г. Короленка.
  26 жовтня 2010 року об'єднанню художників "Деснянська палітра" було присвоєно звання "народного аматорського".
  В підтвердження почесного звання на виставці в бібліотеці було представлено 55 робіт 23 художників – це пейзажі, портрети, натюрморти, архітектурні пам'ятки, виконані в різних техніках. Роботи вражають багатою кольоровою гамою та оригінальністю.

  Олексій Тихонович народився в селі Синявка Менського району Чернігівської області в 1927 році.
  З дитинства захоплювався малюванням, мріяв про фотоапарат, який йому батько згодом обіцяв купити. Але грянула війна, яка зруйнувала не тільки мрії, а й все життя.
  Батько, Тихон Іванович, разом з односельцями пішов на фронт, де й загинув. Олексію в 14 років довелось взяти в руки батькову косу, навчитися від дідуся, Кирила Демидовича, правити кіньми та ходити за плугом, щоб разом з матір'ю пережити два роки німецької окупації.
  Восени 1943 року, після звільнення Чернігівщини від загарбників, Олексій поїхав в м. Щорс та почав працювати в паровозному депо.
  З 1944 по 1951 рр., після навчання в Ленінградському військово-морському училищі, служив на кораблях Чорноморського флоту.
  В Чернігів Олексій Тихонович приїхав разом із сім'єю у 1954 році. Працював токарем на заводі "Жовтневий молот", а дружина Тамара – в технічному відділі. Закінчивши заочно Ленінградський станково-будівельний технікум, став працювати конструктором-технологом.
  Олексій Тихонович 6 років працював старшим майстром на інструментальному заводі, 15 років – на заводі автодеталей, спочатку начальником технологічного бюро інструментального цеху, згодом – начальником бюро раціоналізації, винахідництва, нової техніки та технічної інформації.
  Для сім'ї він за своїм проектом побудував дім, посадив сад, а для сімейного відпочинку на природі зробив моторний гідрореактивний човен, на якому разом з дружиною, сином Олексієм та донькою Наталією плавали по Десні.
  Тільки в 1955 році здійснилася давня мрія фотохудожника: на премію за впроваджену раціоналізаторську пропозицію він купив свій перший фотоапарат "Москва-2".
  Вже більше шістдесяти років Олексій Тихонович не розлучається з фотоапаратом, а своє бачення природи та любов до неї зображує в роботах. Фотопейзажі для нього стали радістю життя. Саме цією радістю митець, ветеран праці, учасник бойових дій хоче поділитися з усіма романтиками, любителями природи та мистецтва. Відвідувачі виставки неодмінно отримають естетичну насолоду від нового підходу до фотографії талановитого та самобутнього митця.

  Анатолій Кіндратович народився 1937 року в селищі Дмитрівка Бахмацького району Чернігівської області. Після закінчення семирічної школи вступив до нафтопромислового технікуму у м. Львів. Згодом закінчив Львівський політехнічний інститут.
  Захоплення фотографією виникло ще в студентські роки. Відтоді постійним супутником митця у його нелегкій роботі був фотоапарат.
  Понад 40 років працював у нафтогазгеології. В 1976-1978 роках Анатолій Кіндратович працював за контрактом у складі геологічної групи з пошуків нафти і газу на півночі Демократичної Республіки Афганістан. Спостерігав за природою країни, за людьми які там проживають. Все побачене знайшло своє відображення на фотоплівці.
  Анатолій Кіндратович – член фотоклубу "Чернігів". Учасник багатьох міських та обласних фотовиставок.
  На виставці "Чудове поруч" представлені близько п'ятдесяти світлин в жанрі пейзажу. В своїх роботах митець передав неповторну красу, загадковість та чарівність природи Поліського краю.

  Євгенія народилася 1988 року в Ніжині Чернігівської області. Навчалася в Ніжинському училищі культури і мистецтв ім. М. Заньковецької за спеціальністю "Декоративно-прикладне мистецтво", де поринула в атмосферу дружньої, творчої родини та отримала глибокі знання і вміння. Одержала диплом з відзнакою. В 2013 році закінчила Полтавський національний педагогічний університет ім. В.Г. Короленка за спеціальністю "Образотворче мистецтво".
  2013 рік став відліком роботи художниці викладачем комп'ютерної графіки, рисунку, ліплення та вишивки в Ніжинському училищі культури і мистецтв ім. М. Заньковецької.
  Намагаючись передати студентам свої знання та прищепити любов до творчості, майстриня водночас продовжує вдосконалюватися. З 2014 р. навчається в Київському державному інституті дизайну та декоративно-прикладного мистецтва ім. М. Бойчука за спеціальністю "Монументально-декоративний живопис".
  У 2016 році Євгенія Липовецька отримала звання народного майстра образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва міста Ніжин. Переможниця Першого міжнародного українсько-канадського конкурсу дослідницьких робіт студентів. Учасниця групових та персональних виставок. Неодноразово була членом журі обласних конкурсів та головою журі обласного конкурсу дитячої творчості "Об'єднаймося ж, брати мої". Творчі роботи були представлені на Всеукраїнській виставці декоративно-прикладного мистецтва "Світ Божий, як Великдень" (2016 р.) та Всеукраїнському культурно-мистецькому проекті "Мальовнича Україна" (2016 р.).
  Улюбленим жанром олійного живопису є пейзаж, а захоплення килимарством та гобеленом стало невід'ємною частиною творчості молодої художниці. Новим відкриттям ще однієї грані таланту став іконопис.
  На виставці "Мандри кольору" представлено 23 роботи: 17 картин та 6 гобеленів. Зі слів художниці, в творчості їй не цікаво обмежуватися чимось одним. Вона шукає нові сюжети та прагне покращувати і вдосконалювати свою техніку, виразність. Любить працювати з фактурним мазком: "Фарба, густо лягаючи на полотно, створює дуже цікаві конфігурації. Залежно від світла, картина завжди виглядає по-іншому. Використовуючи фактуру, можна досягти об'ємного зображення лише незначними нюансами одного кольору."
  Живопис Євгенії Липовецької – це духовна настанова, яка освячує поступ кожної людини прокидатися з посмішкою та вміти творити і бачити прекрасне в швидкоплинності часу.

  Чернігівським обласним відділенням Української бібліотечної асоціації, за підтримки Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації, обласної універсальної наукової бібліотеки імені В.Г. Короленка, обласної організації Національної спілки фотохудожників України, цифрового центра "Фуджі", АТ "Райффайзен Банк Аваль", проводиться обласний фотоконкурс "Життя як книга". Надійшла неймовірна кількість чудових фотографій, де учасники конкурсу проявили свій талант, креативність та уміння бачити прекрасне в звичайних, на перший погляд, речах. До Вашої уваги найкращі світлини, яким присуджено Дипломи.

Дякуємо за участь у фотоконкурсі!

  Валерій Миколайович Шайгородський народився 23 квітня 1955 р. на Дніпропетровщині. З 1960 року жив і працював у Чернігові. Закінчив Заочний народний університет мистецтв у Москві, факультет фотомайстерності. Професійно займався фотографією з 80-х років. Працював у міській та обласних газетах. Був членом Національної спілки фотохудожників України з 1993 р. та відповідальним секретарем Чернігівської обласної організації НСФУ. Виступав організатором фотоклубу для молодих фотографів "Прекрасне поруч". Помер 24 липня 2016 року.
  За життя Валерій Миколайович провів безліч фотосесій, спеціалізувався на пейзажній, портретній та весільній фотозйомці. Митець був учасником і дипломантом міських, обласних, національних і престижних міжнародних конкурсів та фотовиставок, виступав членом журі багатьох фотоконкурсів. Кращі твори автора друкувались в чернігівських та українських виданнях, в каталогах відомих фотосалонів Китаю та Бразилії.
  На виставці "Чернігів очима Майстра" представлено 34 світлини. Це останні роботи митця, які вражають глибокою філософією та символічністю. На експозиції можна побачити відомі та незнайомі куточки нашого міста, його індустріальну красу, загадковість та чарівність.
  Пам’ять про талановитого фотомитця буде жити в його світлинах та в серцях тих, хто доторкнувся до незабутньої творчості Валерія Шайгородського.

  Агнеса Ляшенко народилася 11 вересня 1936 року в Чернігові. Закінчила Хіміко-фармацевтичний інститут в Ленінграді (1959 р.), за фахом – провізор. Але улюбленою справою – вишиванням – серйозно почала займатись лише після того, як у 1991 році вийшла на пенсію.
  Агнеса Денисівна – учасниця всеукраїнських та обласних вернісажів. На її рахунку більше 30 персональних виставок.
  На ювілейній виставці "Вишите сокровення" представлені 90 робіт майстрині: ціла галерея образів Божої Матері, лики багатьох святих і апостолів, ікони сюжетного характеру.
  Головна тема творчості майстрині – образи святих та видатних діячів православ'я України, а найулюбленіший – Богоматір з немовлям. Руками Агнеси Денисівни створена ціла галерея образів Божої матері: "Чудотворна Богородиця Любецька", "Чудотворна Чернігівсько-Іллінська ікона Богородиці", "Богородиця Оранта", "Богородиця Замилування" та багато інших. Всіх їх єднає образ священної любові матері до дитини.
  Великий інтерес викликають ікони з ликами святих. Образи Святителя Миколая, Святого Феодосія, Великомучениці Варвари, Параскеви П'ятниці, Архангела Михаїла та інших – вкарбовуються в серці, кличуть до добра і любові. Лики святих найскладніші для виконання. Обличчя, з вишитими на них рисами, одухотворені та скорботні. Можна тільки дивуватися, як за допомогою простих засобів майстриня досягає такої виразності.
  Основою робіт Агнеси Денисівни є власні спостереження. Богородицю Оранту вишивала за відомим твором Алімпія Печерського. Святу Агнесу, свою покровительку, створювала з допомогою книжкового опису та власної уяви. Цікаво те, що ескізи та схеми до робіт майстриня робить сама.
  Всі роботи вишиті у техніці гобеленового шву, гладдю, канонічними кольорами: червоним, блакитним, зеленим, білим. Неповторного кольору додає оздоблення штучною срібною і золотою нитками. Останнім часом майстриня надає перевагу вишиванню різнобарвним бісером. Вражають урочистістю роботи: "Спас Нерукотворний", "Чудотворна Іверська", "Чудотворна Замилування", "Ісус Христос", "Ангел з золотим волоссям", "Микола Чудотворець".
  Споглядання ікон Агнеси Ляшенко хвилює душу, нікого не залишає байдужим, залучає глядача до відчуття та розуміння Божої любові, повертає віру в добро та милосердя.

  Народився Іван Іванович Пенський 24 вересня 1935 року у селі Скрипчин Чернігівської області.
  "Я закінчив школу механізації у Мрині і в 17 років здобув спеціальність механіка-комбайнера. Мені дуже подобалася моя робота. Любив спостерігати, як хвилюються, ніби море, золотисті лани. Своєю професією неабияк пишався! Вірив, що роблю добру справу для своїх односельців, рідного краю, України" – розповів художник.
  Демобілізувавшись із флоту, митець навчався в Московському університеті народної творчості. Згодом поїхав до Німеччини, де навчався в студії при Дрезденській Академії образотворчого мистецтва під керівництвом Рудольфа Кука з 1965 по 1970 рік.
  З 1970 року художник живе та працює в Чернігові. В 1979 році вперше взяв участь в республіканській виставці  малюнку.
  З 1982 року Іван Пенський є членом Спілки художників України. В 1995 році за серію творів "Зелене намисто Полісся" творчість художника відзначено Чернігівською обласною премією ім. М. М. Коцюбинського.
  Найповніше хист митця проявився у графіці й пейзажному живопису. Кращі твори майстра немовби ввібрали в себе всі барви сонця, небес, квітучої поліської природи. Гармонійність ліній, тонка пластика, ніжний колорит – характерні риси індивідуального творчого почерку художника.
  Твори Івана Пенського знаходяться в музейних колекціях України, Росії, Швеції, Великобританії, Єгипту, Ізраїлю, Канади, Норвегії, Японії, США, Франції, багатьох приватних зібраннях шанувальників мистецтва.
  В 2005-2006 роках в Чернігівському обласному художньому музеї та Чернігівській ОУНБ ім. В. Г. Короленка експонувалась ювілейна виставка творів митця під назвою "Сорок років за мольбертом", присвячена 70-річчю від дня народження.

  Народився Іван Іванович Пенський 24 вересня 1935 року у селі Скрипчин Чернігівської області.
  "Я закінчив школу механізації у Мрині і в 17 років здобув спеціальність механіка-комбайнера. Мені дуже подобалася моя робота. Любив спостерігати, як хвилюються, ніби море, золотисті лани. Своєю професією неабияк пишався! Вірив, що роблю добру справу для своїх односельців, рідного краю, України" – розповів художник.
  Демобілізувавшись із флоту, митець навчався в Московському університеті народної творчості. Згодом поїхав до Німеччини, де навчався в студії при Дрезденській Академії образотворчого мистецтва під керівництвом Рудольфа Кука з 1965 по 1970 рік.
  З 1970 року художник живе та працює в Чернігові. В 1979 році вперше взяв участь в республіканській виставці  малюнку.
  З 1982 року Іван Пенський є членом Спілки художників України. В 1995 році за серію творів "Зелене намисто Полісся" творчість художника відзначено Чернігівською обласною премією ім. М.М. Коцюбинського.
  Найповніше хист митця проявився у графіці й пейзажному живопису. Кращі твори майстра немовби ввібрали в себе всі барви сонця, небес, квітучої поліської природи. Гармонійність ліній, тонка пластика, ніжний колорит – характерні риси індивідуального творчого почерку художника.
  Твори Івана Пенського знаходяться в музейних колекціях України, Росії, Швеції, Великобританії, Єгипту, Ізраїлю, Канади, Норвегії, Японії, США, Франції, багатьох приватних зібраннях шанувальників мистецтва.
  В 2005-2006 роках в Чернігівському обласному художньому музеї та Чернігівській ОУНБ ім. В.Г. Короленка експонувалась ювілейна виставка творів митця під назвою "Сорок років за мольбертом", присвячена 70-річчю від дня народження.
  На виставці "Майстер пейзажу" представлено близько 20 картин. Теплом отчого краю дихають пейзажі митця, переносять назад в дитинство, приваблюючи своєю довершеністю. Та Іван Пенський не тільки чудовий пейзажист, а й талановитий портретист, про що свідчать роботи "Ксюша", "Сашко-шахист", "Автопортрет". А от різносторонній характер водної стихії, що так важко зображати,  можна побачити на картинах "Відпочинок в Криму" та "Літній ранок".

  Марина Віталіївна Шикалова народилася в місті Корюківка. Закінчила Чернігівський національний технологічний університет за економічною спеціальністю. Близько десяти років працювала в податковій інспекції. Також вела гуртки "Спортивний туризм" та "Краєзнавство" в місцевому Будинку школяра.
  Майстриня завжди цікавилася декоративним мистецтвом. Розпочинала творчий шлях з шиття та плетіння гачком. До рукоділля майстриню привчила її бабуся – Ольга Семенівна Макаренко. Пані Марина настільки вправно оволоділа цими техніками, що з часом стала виготовляти на замовлення блузи, костюми, вечірні сукні. Вбрання оздоблювала прикрасами власного виготовлення. Але душа прагнула більшого.
  Якоїсь миті у свідомості з'явився образ ляльки – сонячної дівчинки, яка їде на велосипеді. Призупинивши всі свої творчі проекти, майстриня втілила цей образ у життя. З того часу й зародилась любов до вироблення ляльок.
  За три роки майстринею створено вже більше 200 власних образів, але вона виготовляє ляльки й на замовлення за наданими фотографіями. Окрім зовнішньої схожості, пані Марина намагається передати і характер людини. Новим етапом розвитку творчої діяльності стало проведення майстер-класів з виготовлення ляльок та м'яких іграшок.
  Майстриня продумує образи до найменших дрібниць – від автентичного українського одягу до найдрібніших прикрас.
  "Коли я зробила свою першу ляльку, то зрозуміла, що копіювати нецікаво, тому вирішила вигадувати їм образи, – каже пані Марина. – Більшість моїх творінь життєві, з гумором. Я люблю гумор – він допомагає жити. Дивишся на ляльку, і одразу на душі веселіше стає. Але всі до одної ляльки просякнуті духом України, – продовжує майстриня. – Через ляльку я намагаюся прищепити людям любов до нашої Батьківщини і всього українського".
  На виставці "І оживають ляльки…" представлено близько 40 авторських робіт, майже половина з яких зроблена за останні декілька місяців. Усі вони різні, але є і дещо спільне. Ляльки не просто красуються перед глядачами: кожна з них проживає своє життя, викликає певні емоції.
  Ляльки Марини Шикалової – це життєвість та гумор, любов до Батьківщини та український дух, сюжетна завершеність образу і, відвідавши виставку, можна не тільки підійняти настрій, а й зарядитись світлом, позитивом та добротою, що вони випромінюють.